Pages Menu Запорожский областной благотворительный фонд «Гендер Зед»
TwitterRssFacebook
Categories Menu

17.10.2012

Донецькі ЛГБТ нарікають на політиків і міліцію

Дві третини представників сексуальних меншин Донбасу вважають, що законопроект про заборону «пропаганди гомосексуалізму»  націлений проти них особисто.

Про це заявив голова опікунської ради міжрегіонального центру ЛГБТ-досліджень Донбас-Соцпроект Максим Касянчук під час форуму в Донецьку. При цьому керівник громадської організації послався на дані дослідження, проведеного із 15 по 25 вересня цього року, в ході якого були опитані 254 респонденти, із них 66% — гомосексуали, переважно чоловіки.

«У законопроекті не зазначено, що саме є пропагандою гомосексуалізму, — пояснив Касянчук. — Не кажучи вже про те, що це суперечить статті 22 Конституції України. Якщо я виходжу на свою роботу і кажу, що живу щасливо зі своїм хлопцем, — я створюю позитивний імідж гомосексуала, і це може бути розцінене як пропаганда. Не кажу вже про можливі провокації, на які можуть потрапити „незручні“ журналісти».

Вибори — і для геїв

Під час опитування активісти громадської організації цікавилися потребами ЛГБТ-спільноти та їхнім ставленням до політичних партій під час парламентських виборів.

«На які першочергові якості кандидата звертають увагу наші люди? Як не дивно, на першому місці — не сексуальна орієнтація політика, а його соціально-економічна програма. На другому — приналежність до певної соціальної групи (приміром, підприємці голосують за підприємців). І нарешті, цінуються вміння говорити, харизма. Тим не менше, сексуальна орієнтація була б важливою для 47% виборців, якщо їх влаштовувала б програма кандидата», — перерахував Максим.

За оцінками обласної ради із протидії захворюванням на туберкульоз та ВІЛ-СНІД, на Донеччині мешкають 34 тисячі чоловіків, які мають секс із чоловіками. Про кількість жінок, які практикують одностатевий секс, офіційних даних немає.

Поки жодна політична сила не заявила про те, що поділяє потреби цієї категорії виборців. У свою чергу, більше половини опитаних представників ЛГБТ-суспільства вважає неправильним теперішній курс розвитку країни і не бачать партії, здатної вирішити проблеми.

Упередження і дискримінація

Захистом прав людей із відмінною статевою поведінкою здебільшого займаються громадські організації. Голова обласного благодійного фонду Здоров’я нації Юрій Осипов розповів про випадки вимагання міліціонерами грошей за нерозголошення таємниці про нетрадиційну сексуальну орієнтацію того чи іншого громадянина:

«Співробітники міліції виходять на сайти під виглядом клієнтів. Знайомляться, виводять людей, як вони вважають, на чисту воду, і вимагають гроші. Зафіксовані чотири випадки в Макіївці і Донецьку, де від осіб із нетрадиційною сексуальною орієнтацією вимагали від 3 до 12 тисяч гривень, щоб ніхто не дізнався про їхню орієнтацію на роботі, в оточенні родичів. Це лише справи, про які я знаю, їх може бути більше. І ще в одному випадку хлопець сказав: мовляв, будь ласка, у мене на роботі і так усе знають. Замість 8 тисяч, які вимагала міліція, він заплатив близько 450 гривень штрафу. Йому інкримінували, як і всім, розповсюдження порнографічних фотографій».

Представники донецької гей-спільноти скаржаться на негативне ставлення до себе з боку суспільства. Крім того, людям із нетрадиційною орієнтацією бракує клубів знайомств та психологів, які допомагали би налагодити стосунки із родинами.

Художник Олександр, який просив не показувати його обличчя, каже, що в разі ухвалення нового закону його творчість потенційно теж може бути сприйнята як пропаганда гомосексуального способу життя.

«Політика має безпосереднє ставлення до моєї творчості. Тому що можна дивитися на портрет і розцінювати як пропаганду гомосексуальних стосунків. Але з іншого боку, я так висловлюю свої почуття, так бачу, так творю. І хто має право диктувати мені, як я повинен малювати? Але виходячи із цієї статті, — не повинен», — каже Олександр.

Він додав, що не афішує свою сексуальну орієнтацію, бо не вважає, що це когось стосується: «Живу і не заважаю іншим — чому хтось повинен мені щось забороняти? Якщо це не заважає суспільству? Чому я повинен потерпати?»

Думки інших представників ЛГБТ-спільноти, висловлені в розмові з ВВС Україна, свідчать про те, наскільки поширені побоювання з приводу нового закону.

Олександр Жадан, Маріуполь:

Зараз люди бояться стигматизації в суспільстві, бояться вважати себе приналежними до ЛГБТ-спільноти, тому не говорять відверто, коли порушуються їхні права. Обговорюють лише у власному колі. Наприклад, людей не хочуть брати на роботу через те, що вони — гомосексуали. Виражається це в одязі, в поведінці. Тоді кажуть: мовляв, ви нам не підходите. В особистому спілкуванні ми звикли обговорювати сімейне життя один одного, ділитися радістю чи горем. Але гомосексуал не може розповісти про своє особисте. Він повинен відповідати нормам та очікуванням, прийнятим у суспільстві. Тобто якщо це дівчина — у неї обов’язково повинен бути хлопець, якщо хлопець — то дівчина. Такі люди позбавлені сімейної вечері, спільного відпочинку в громадських місцях. Вони не можуть поїхати на природу із друзями і сказати: це — моя друга половинка. Доводиться вигадувати, вдягати маску, брати якихось підставних хлопців чи дівчат — щоб показати суспільству, що у мене є дівчина, мені 35 років, ми скоро розпишемося. Я не можу приїхати на день народження до друга і сказати, що я — гомосексуал.

Боротися із цим важко, неможливо сказати: із завтрашнього дня гомосексуалів потрібно любити. На все потрібен час. Цим повинні займатися політики на рівні держави. Повинна вестися робота на подолання дискримінації. І вестися з початку — з дитячого садочка, зі школи, коли розповідатимуть, що гомосексуал — така сама людина, як гетеросексуал. Вона має право на любов, нічим не відрізняється від гетеросексуала. Він так само сплачує податки, так само має дві руки.

Торік у Маріуполі волонтер нашої організації — лесбійка — посварилася зі своєю партнеркою, і на цьому ґрунті одна з дівчат викинулася з вікна. Слава Богу, залишилася живою. У неї був зламаний хребет, і в реанімаційне відділення нікого, крім родичів, не пускали. Вона попросила, щоб привели її другу половинку. Але адміністрація лікарні заборонила. Якби в нашій країні були дозволені одностатеві шлюби, цього не сталося б.

Від нового парламенту, звичайно, не чекаємо манни небесної, що скажуть: давайте проводити гей-паради, розписуватися... Просто хочемо, щоб не утискалися наші права як людей, щоб ми не були окремою групою недоторканих. Щоб люди бачили: ми — такі самі, як наші сусіди, колеги по роботі. Нас дуже багато, просто інші бояться сказати про це відверто. Очікуємо свободи. Ми не хочемо повернення Радянського Союзу, кримінальної статті за мужелозтво. Цього боїмося і всіляко протистоятимемо.

Михайло, Донецьк:

У мене була ситуація, коли знайомий узяв телефон подзвонити і пропав разом із телефоном. Я звернувся до міліції, написав заяву. Коли вони з’ясували, де і за яких обставин це трапилося, то почали називати мене непристойними фразами. І у мого знайомого також нещодавно пропав телефон, він також звернувся до того самого райвідділу. Йому повернули телефон, але з умовою, що він повинен заплатити 300 гривень. Тобто не просто дискримінація там існує.

Але чим я відрізняюся від інших? Два ока, дві руки, я залишаюся людиною. Навіщо дискримінувати, погрожувати, навіщо образи? Гадаю, до міліції йдуть люди, яких самі принижували. І вони законом користуються, як хочуть. У мене навіть така ситуація склалася: залишився без документів. На попередній роботі мені поставили умову, що я повинен повернути 580 гривень. І забрали паспорт. Тепер потрібно іти до міліції, писати заяву. Немає жодного бажання. Тому що немає людяного ставлення. Хотів би, щоб міліціонерів приструнили, щоб не було такого огидного приниження.

У мене є знайомі «натурали», які знають про мою орієнтацію, нормально ставляться, в гості запрошують. Була ситуація, коли я зустрічався із хлопцем, йому був 21, але його батьки були проти. Вони вночі до мене із міліцією приїздили. Це було в Горлівці. Життя перетворилося на пекло. Міліція не хотіла розбиратися, хоча я й писав заяви на батьків свого хлопця, що вони мене дискримінують, що по під‘їзду пішли розповідати всім, хто я є насправді.

Якщо це сімейні стосунки, — чому хтось повинен диктувати, де мені жити, із ким спати, із ким спілкуватися? Справедливості ніде неможливо домогтися. Можна лише одним способом: якщо у тебе є гроші, ти заплатив — за тебе стоятимуть.

Ігор, Донецьк:

Не відчуваю дискримінації. В усякому разі, останнім часом. Було років5-6 тому,коли до мене не роботу прийшли люди у цивільному, начебто від одного мого знайомого у справі. Я їм повірив, вони мене відвели, показали посвідчення працівників міліції. І сказали: мовляв, якщо ти не хочеш, щоб на роботі знали, хто ти, і батьки не дізналися, — ти повинен заплатити нам 100 доларів. Я, звичайно, злякався. Вони призначили зустріч наступного дня. Але мій товариш застеріг: не надумай їм щось давати. І я нікуди не пішов. Більше ці люди не з‘являлися, але тоді мене налякали. Тоді ніхто не знав про мене: ані батьки, ані колеги по роботі, і це був шок.

Зараз жодної дискримінації не відчуваю, але неприємно чути, як люди поруч негативно висловлюються про геїв. Відчуваю їхню ненависть до цієї соціальної групи.

Моє ставлення до проекту закону про заборону пропаганди гомосексуалізму — негативне. Навіть якщо його приймуть, це на руку правоохоронним органам, тому що для них це — зайва прибавка до кишені. Так само, як після прийняття закону про заборону розпивання пива у громадських місцях.

Зараз інших проблем дуже багато, не вважаю цю проблему актуальною. Інших повно. Я працюю у ВІЛ-сервісній організації: роздаємо літературу, презервативи. Подейкують, що після прийняття закону такі організації закриють. А наші підопічні не настільки багаті, щоб придбати в аптеці три презервативи, які коштують18-20 гривень.І СНІД від цього лише виграє, ростиме вгору.

Владислав, Донецьк:

Можу навести приклад — буквально напередодні був із друзями в ресторані. Протягом чотирьох років я — відкритий гей, не соромлюся себе, свого особистого життя — ані перед суспільством, ані перед сім’єю, ані перед колегами. Ми не заважали в ресторані нікому, там було небагато людей. Але дівчина-офіціантка передала прохання адміністратора залишити заклад. Тому що геї чи під...си, як це прийнято говорити, не вітаються в закладах і в суспільстві як клієнти. Ми без особливих скандалів залишили ресторан. Власник втратив гроші, втратив гостей, ми більше туди не прийдемо.

Але в більшості випадків подібні ситуації, коли стає відомо, що людина — гомосексуаліст, закінчуються не так миролюбно. Як правило, це пресинг — або психологічний, або фізичний. Як правило, цього пресингу зазнають підлітки, які не можуть поділитися своїми почуттями і переживаннями із батьками, друзями. Є потреба знайти подібних собі, не відчувати вигнанцями та фріками. І часом підлітки починають пошуки самі на вулиці. Закохуються, помиляються. Найближчому оточенню стає відомо, що вони — геї. Як правило, їх починають цькувати, бити, шантажувати — все, що завгодно. У дітей немає вибору. Коли їх не розуміють батьки, не приймає суспільство, — вони закінчують життя самогубством.

Дуже багато стереотипів у людей. Аж до того, ніби гомосексуалізм — це вірус, це небезпечно, заразно. І коли людина розуміє, що із гомосексуалізмом народжуються, що його неможливо набути за тих чи інших обставин, — тоді сприймає тебе абсолютно нормально. У мене є різні друзі, і всі сприймають добре — як людину, а не як гея. Орієнтація не має значення.

ВВС