Pages Menu Запорожский областной благотворительный фонд «Гендер Зед»
TwitterRssFacebook
Categories Menu

27.11.2016

Дотримання ґендерних квот дозволить українським партіям отримати додаткові кошти з бюджету

«Самопоміч» отримає майже 20 мільйонів гривень за те, що має у своєму складі одну третину жінок, — пише Ірина Виртосу на сторінках Української правди.

Таке рішення про додаткове фінансування ухвалило у минулу п’ятницю Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК). Дуже вчасно прийняте рішення – навколо цих грошей, як і чому партія їх має отримати, вже починали розводитися спекуляції. Хоча йдеться про радикальні зміни в політичній свідомості українців. А саме про доступ жінок до прийняття політичних рішень. І не просто про «представницьку функцію», а реальні дії жінками-депутатками, як і відповідальність за власні рішення.

Важлива «третина»

Рік тому, 8 жовтня 2015 року, норму про «ґендерну квоту» вперше включили до виборчого законодавства України. І це стало революційним для української політичної системи.

Усе просто: якщо партії за результатами виборів мають у своєму складі не більше двох третин однієї статті, їм належить додаткове фінансування у розмірі 10 відсотків щорічного обсягу державного фінансування статутної діяльності політичних партій, яка розподіляється порівну між політичними партіями (відповідно до Закону України «Про політичні партії», стаття 175).

В українських реаліях це ознчає – щонайменше третиною обраних депутатів у партії мають бути жінки.

Окрім партії «Самопоміч», у якій і з обраних 32 народних депутатів, серед яких пройшли 11 депутатів-жінок, тобто майже 36% (третина), ніхто з інших партій цього показника не мав.

Так, у «Блоці Петра Порошенка» присягу прийняли 13 народних депутатів-жінок (всього обраних – 63, з яких – 50 чоловіків).

«Народний фронт» має 12 народних депутатів-жінок (обраних чоловіків – 52). «Батьківщина» у парламент привела 4 жінки-депутатки (і 14 чоловіків).

А Радикальна партія Олега Ляшка, як і «Опозиційний блок» мають у своєму складі по 3 жінки-депутатки (відповідно обраних чоловіків 19 та 24 осіб).

До слова, гендерної рівності на виборах 2015 року до місцевих рад на Волині дотримало лише Українське об'єднання патріотів — УКРОП.

Спекуляції навколо партії «Самопоміч» та отримання коштів почали розгортатися після того, як Оксана Сироїд була обрана заступником голови Верховної Ради і стала позафракційною (за законом «Про Регламент Верховної Ради України»).

А ще троє жінок-народних депутатів – Ганна Гопко, Ірина Суслова та Вікторія Пташник – були виключені з фракції (разом з трьома іншими депутатами-чоловіками) через неврахування позиції фракції під час голосувань з питань спеціального статусу Донбасу та інших питань.

Наразі до «Самопомочі» входить 26 народних депутатів, 8 з яких (майже 31%) є жінками. А якщо немає третини – немає і коштів?

«Тут навіть не може бути будь-якого подвійного тлумачення – у законі чітко прописано, що ці кошти надаються відповідно до результатів виборів. На сьогоднішній день чи через рік після виборів фактична кількість може змінитися – і це є об’єктивно. Політична партія проходить у парламент і вона може брати участь у формування уряду, як у випадку з Оксаною Сироїд, яка була обрана за списками партії „Самопоміч“.

Тому не випадково в законі було зазначено, що ґендерна квота надається за результатами виборів. Це є зрозуміла для всіх позиція», — пояснює член виконавчого комітету партії «Самопоміч», народний депутат Любомир Зубач.

Допоки НАЗК ще роздумувало, давати гроші, чи ні, Любомир Зубач зауважував, що у партії не хотіли б політично тиснути на НАЗК, оскільки така інституція «не може собі дозволяти саме з початків своєї діяльності порушувати закон».

«Тим більше це не питання тільки нашої партії. Це питання взагалі політичної системи України – чи готові ми виконувати свої зобов’язання перед європейською спільнотою, в тому числі – в дотриманні політичних прав жінок. У наступних виборах у складі іншої партії чи інших партій може бути третина жінок.

Тому на сьогодні дуже важливо закласти цей ґендерний принцип, який буде працювати і надалі, незалежно від конкретних суб’єктів отримувачів додаткового фінансування», — додає Зубач.

Народний депутат переконаний, якщо цю норму закону буде виконано, то це безперечно надихне інші партії залучати більше жінок до політичного процесу.

Це — прецедент!

Навіщо потрібні квоти і як з’явилась ця ідея?

Україна серед європейських країн має один з найнижчих рівнів представництва жінок у владі. Показник не перевищував 4-8% з часу набуття Україною незалежності.

«На сьогодні маємо найвищий за всю історію незалежної України показник – 12%. І все одно він значно менший, ніж середньо-європейський, який сягає 25%. А для розвинених країн, чи як того вимагають європейські стандарти – це до 40%», – роз’яснює координаторка Громадської ради з ґендерних питань при МФО «Рівні можливості» Лариса Кобелянська.

Така цифра невипадкова – психологи кажуть, що будь-яка група стає поміченою і такою, до якої прислухаються, коли є не менше третини представництва цієї групи.

«Нічого для нас без нас. Це і є гаслом тих, хто сповідує ідею ґендерної рівності», –наголошує Кобелянська.

На ІV Всесвітній конференції зі становища жінок 15 вересня 1995 року була прийнята Пекінська декларація, в якій визначено глобальні цілі, зокрема, представлення інтересів та прав жінок, які вимагають репрезентативного представництва, рівної участі в розподілі ресурсів нації тощо.

Утім, Україна ніколи не демонструвала політичної волі до вирішення цих питань практично, хоч і підписала ці документи.

«Цікаво, що Україна суто емоційно, теоретично і пропагандистськи завжди була „за“. Яка в нас стратегія хоч одного президента обійшла захист прав жінок? Це могли бути мами, багатодітні сім’ї, молодь…

Тільки з середини 90 років ідея ґендерної рівності почала протискуватися. Саме протискуватися. Я не граюся словами. Тому що щирої доброї волі для включення ґендерної складової в політику – її не було і, на жаль, немає. Попри те, що прем’єр-міністр навчився говорити правильні речі, а президент – євроцентристський політик…», –розповідає Лариса Кобелянська.

Тільки через десять років після Пекіну відбулися найперші зміни в Україні, коли був прийнятий закон"Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" у 2005 році.

«Звісно, цей закон приймався в межах тих компромісів, які можна було досягти. Таким компромісом стала квота. Нині цей закон – це політичний документ. Так би мовити суспільна згода щодо того, що жінки наділені рівними правами... Зрештою, цією декларацією закон вичерпується. Певно, найголовніше в ньому те, що вперше виділено поняття „ґендер“ – уже заради цього цей закон варто було прийняти…», – розповідає Кобелянська.

І додає, що дія цього закону поширюється на всі сфери життєдіяльності, на всі рівні відповідальності, зокрема, за формування політики Верховною Радою, за впровадження її Кабінетом міністрів тощо.

«Це все було дуже важливо свого часу. Але як показали наступні політичні кампанії, дієвою силою, яка б призвела до поширення жіночого представництва, цей закон не став», — каже експертка.

Допоки не настав 2015 рік – коли відбулися перші реальні зміни у виборчому законодавстві.

«Одним з недоліків законодавства забезпечення рівності чоловіків і жінок є те, що відсутні штрафні санкції за невиконання засадничих основ. Ну не призначили міністром жодну жінку. Або у Верховній Раді є якихось 4 чи 8%, ну той що? Хто несе відповідальність? Очевидно, партії, які висувають до партійного списку кандидатів», –пояснює Лариса Кобелянська.

З іншого боку – у політичній системі не було і мотиваційних моментів. І лиш із прийняттям змін рік тому в якості заохочувального механізму було запропоноване щорічне додаткове фінансування партій у 10%.

«Це – прецедент! Саме зараз стоїть гостре питання – так ми за, чи ми проти паритетної участі жінок і чоловіків у політичному процесі. І ситуація навколо ґендерного квотування є своєрідним лакмусовим папірцем для суспільства», – зауважує Кобелянська.

З її слів, квотування – поки один з кращих механізмів, бо іншого… немає. Утім, ніяка квота не гарантує фаховість депутата.

«Але до маленької групи (а жінки в парламенті все ще залишаються такою „маленькою групою“) завжди прицільно більше уваги – і на це треба зважати. Які подані законопроекти, пропозиції тощо. Або… вартість взуття і прикрас. Жінки у парламенті – всі як на долоні. Будь-який пересічний громадян може сказати, хто така Пташник, хто така Геращенко... І зовсім не тому, що та білявка, або руденька. Або взула уги. Жінки стали помітні своїми заявами і діями», – коментує Лариса Кобелянська.