Pages Menu Запорожский областной благотворительный фонд «Гендер Зед»
TwitterRssFacebook
Categories Menu

07.11.2012

Леся Пагуліч: «Гомофобна справа №8711»

Що гірша соціальна й економічна ситуація в Україні, то агресивніше українські політики висловлюють свою стурбованість «занепадом моралі».

Стан суспільної моралі стає звичним предметом парламентських слухань. Збентеженість «моральною кризою» дозволяє зміщувати акцент громадської уваги з нагальних соціальних та економічних проблем і законодавчих змін, які погіршують і без того скрутне становище населення і викликають хвилю громадських протестів, як-от: останні спроби реформ в освіті, зміни до Податкового, Трудового та Житлового кодексів.

Крім того, перемикання уваги на «моральні» питання вдало маскує відсутність політичної волі до реальних конструктивних змін і підвищує рейтинги окремих політиків-моралізаторів серед консервативно налаштованого електорату.

Водночас і причинами, і проявами «моральної кризи» оголошують високі показники абортів, брак релігійного виховання в школах, поширення алкоголізму, наркозалежності й епідемії ВІЛ/СНІДу. До цього довгого переліку нещодавно додалися нові «винуватці»: лесбійки та геї. 20 червня 2011 року депутати майже від кожної парламентської фракції розробили окремий законопроект, націлений на моралізаторство і цензуру навколо гомосексуальності. Євген Царьков (Комуністична партія), Катерина Лук’янова (НУНС), Павло Унгурян (БЮТ), Юлія Ковалевська (Партія регіонів), Тарас Чорновіл (Реформи заради майбутнього), Лілія Григорович (НУНС) зареєстрували до розгляду у Верховній Раді законопроект № 8711 під назвою «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо захисту прав дітей на безпечний інформаційний простір)», в якому, однак, йдеться не про права дітей, а виключно про заборону так званої «пропаганди гомосексуалізму».

Метою законопроекту є встановлення відповідальності за так зване «зловживання свободою слова діяльності друкованих засобів масової інформації чи використання телерадіоорганізацій», тобто за згадку гомосексуальності в мас-медіа. Проектом встановлюється кримінальна відповідальність за ввезення, виробництво та розповсюдження продукції, що «пропагує» гомосексуальність. Окрім змін до Кримінального Кодексу України та славнозвісного Закону «Про захист суспільної моралі», законопроект передбачає зміни до Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» та Закону України «Про телебачення і радіомовлення», які передбачають цензурування інфопростору. В пояснювальній записці депутати обґрунтовують свою ініціативу тим, що гомосексуальність нібито становить «загрозу національній безпеці, оскільки приводить до епідемії ВІЛ/СНІД, а також руйнує інститут сім’ї та може призвести до демографічної кризи» [1].

Варто детальніше розглянути кожен із цих аргументів та острахів, наведених «захисниками моралі». Загальновідомо, що 1974 року Американська психіатрична асоціація виключила гомосексуальність із переліку психічних хвороб та розладів, визнавши її варіантом норми, а 1990 року Всесвітня організація охорони здоров’я виключила гомосексуальність із Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10), яку українська держава визнала чинною. В Україні гомосексуальність була декриміналізована у 1991 році. Попри це, законопроект пропонує повернути у вжиток дискримінаційний термін «гомосексуалізм», який є науково некоректним і таким, що патологізує та асоціюється із медичним діагнозом, закладаючи тим самим у законодавче регулювання дискримінаційну термінологію, що стигматизує соціальну групу лесбійок, геїв, бісексуальних і трансгендерних людей (ЛГБТ).

Наведене в законопроекті твердження щодо загрози національній безпеці та захворюваності ВІЛ, яку начебто несе гомосексуальність, не має під собою жодних наукових, соціальних або статистичних підстав. Згідно з національною статистикою, у 2009 році в Україні рівень гетеросексуального шляху передачі ВІЛ більше ніж у 90 разів перевищував рівень гомосексуального, у 2010 році — більше ніж у 100 разів [2]. Улюблений аргумент гомофобно налаштованих груп «геї = СНІД» — є нічим іншим, як міфом та упередженням.

Так само безпідставно пов’язувати гомосексуальність із демографічною кризою. Мета-аналіз соціологів Філіпа Моргана та Майлоса Тейлора [3], що підсумовує численні дослідження падіння рівня фертильності у всьому світі, доводить, що серед чинників, які можуть негативно впливати на демографічну ситуацію, немає жодних, які б мали зв’язок із гомосексуальністю. Крім того, згідно з даними Бюро народонаселення, темпи приросту населення в Нідерландах — країні, де легалізовані одностатеві шлюби та якою консерватори нерідко жахають як «осередком розпусти», — за всіма показниками випереджають Україну:

 
Демографічні індикатори, 2010 рік Україна Нідерланди
Народжуваність на 1000 населення 11 11
Смертність на 1000 населення 15 8
Коефіцієнт природного приросту (%) -0,4 0,3
Показник міграції на 1000 населення 0 2
Загальний показник фертильності(народжуваність на жінку) 1,5 1,7
Смертність новонароджених дітей 9,3 3,8
Тривалість життя (роки) 68 80

У 2011 році загальний показник фертильності в Україні знизився до 1,4, тоді як у Нідерландах — збільшився до 1,8.

Лесбійки та геї не втрачають своєї репродуктивної функції через негетеросексуальність, а протиставлення гомосексуальності і репродуктивності, можливості відтворюватися та народжувати дітей є виключно ідеологічним конструктом, що постулює лесбійок і геїв як «інших» і, як і будь-яка форма расизму, дозволяє виправдовувати дискримінацію. Досвід скандинавських країн, де легалізовані лесбійські та гей-партнерства (в Данії з 1989 року, в Норвегії — з 1993, у Швеції — з 1994), демонструє відсутність жодних доказів того, що надання права узаконювати сімейні стосунки одностатевим парам будь-яким чином впливає на кількість гетеросексуальних шлюбів, розлучень або позашлюбної народжуваності дітей.

Однак якщо предметом занепокоєння депутатів дійсно є виведення держави з демографічної кризи, то до розробки відповідної стратегії слід підходити зовсім інакше. Для розуміння сучасних демографічних тенденцій необхідний ретельний збір даних та глибинний аналіз. Міжнародна практика свідчить, що відповідна ефективна державна політика має спрямовуватися на досягнення матеріальної забезпеченості населення, подолання нерівності в сфері охорони здоров’я, протидію трудовій дискримінації жінок та забезпечення жінок можливостями для професійного розвитку, поєднання професійної самореалізації та народження дитини тощо. Очевидно, апеляція до демографічної ситуації для нардепів є лише зручним риторичним прийомом для виправдання своєї відкрито дискримінаційної гомофобної законодавчої ініціативи.

Що ж тоді лишається? Остаточними і насправді ключовими аргументами на користь криміналізації так званої «пропаганди гомосексуалізму» депутати називають захист «суспільної моралі» та «захист дітей».

Проте мораль не є однаковою для всіх історичних періодів, вона змінюється і стає дедалі чутливішою до дискримінованих груп. Наприклад, у ХІХ столітті не було аморальним залишати дівчат неграмотними, без освіти, але вже багато десятиліть така поведінка вважалася б аморальною і супроводжувалася б кримінальною відповідальністю батьків. Колись не вважалася аморальною публічна зневага, відмова в наймі на роботу представниць і представників деяких етнічних груп, наприклад, ромів, а сьогодні така поведінка може призвести до кримінальної відповідальності. Не вважалося також аморальним використання дитячої праці, нині ж дитяча і підліткова праця регулюється державою. Мораль не є уніфікованою, не існує єдиного вичерпного переліку цінностей, який би охоплював всі питання і який би поділяли всі члени суспільства.

Міжнародна правова практика стверджує, що моральний осуд соціальної групи з метою обмеження будь-яких прав людини не може бути законним інтересом правової та демократичної країни. Моральні уявлення не можуть бути основою для дискримінації. Попри це, поняття «суспільна мораль» використовується в українському законодавстві. Так, закон «Про захист суспільної моралі» визначає її як «систему етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов’язок, совість, справедливість» [4]. Попри нечіткість такого визначення можемо спостерігати подальші спроби інтегрувати це поняття в українське законодавство.

Симптоматичним є те, що законопроект не дає визначення поняттю «пропаганди», таким чином залишаючи можливість для довільного потрактування та зловживань правоохоронними чи іншими відповідальними органами. У спробах продемонструвати свою толерантність та відданість демократичним цінностям депутати наголошують, що проводять межу між гомосексуальністю та так званою «пропагандою»: буцімто в законопроекті йдеться лише про заборону «пропаганди», а не самої гомосексуальності. Однак ця толерантність виявляється недолугою, а дотримання демократичних цінностей — вибірковим. Як промовисто говорить сама назва законопроекту «щодо захисту прав дітей на безпечний інформаційний простір», захищати від «пропаганди гомосексуалізму» планують саме дітей. Апеляція до «пропаганди сексуальності» є типовою гомофобною риторикою, згідно з якою всі діти вважаються апріорі гетеросексуальними, в той час як гомосексуальність оцінюється як певний модний тренд, що може використати дитячу незрілість у прийнятті серйозних рішень щодо себе і свого життя. Така логіка також передбачає неодмінний зв’язок гомосексуальності із насиллям та педофілією, із уявним бажанням геїв заманити дітей у ряди гомосексуального проміскуїтету. Одначе насправді дитина від народження постійно отримує вербальні, невербальні, візуальні сигнали про гетеросексуальність як єдину норму. Дитину тренують бути гетеросексуальною. Пропагування ненависті та нетерпимості щодо будь-яких проявів негетеросексуальності призводить до маргіналізації ЛГБТ-людей, до внутрішньої гомофобії та самостигматизації, до дискримінації та навіть фізичного насильства з боку оточення. Депутати не розуміють або не хочуть розуміти, якої шкоди запропонований законопроект завдасть тим дітям та підліткам, які вже відчувають свою гомо- або бісексуальність і яких автори законопроекту нібито прагнуть захистити. Так, підлітки з гомо- чи бісексуальною орієнтацією, а також і ті, хто не вписуються в рамки гетеронормативної моделі «фемінності» та «маскулінності», стають об’єктами булінгу в школах — психологічного та фізичного цькування з боку однокласників та однокласниць, вчителів та вчительок тощо. Таке цькування призводить до травматичних й іноді трагічних наслідків. США, Канада та низка інших країн започаткували програми на національному рівні з протидії булінгу в навчальних закладах після того, як стало відомо про випадки самогубств ЛГБТ-підлітків через цькування у школі. Забезпечення можливості отримувати та передавати адекватну інформацію про сексуальність є важливим кроком для створення безпечного інформаційного простору, натомість українські політики пропонують ініціативи, що підбурюють насильство на основі сексуальної орієнтації.

Більше того, в своїх інтерв’ю один із авторів законопроекту Євген Царьков стверджує, що впевнений в правильності тюремного ув’язнення за гомосексуальну орієнтацію. Під час акції на підтримку законопроекту, яку провела християнська фундаменталістська група «Любов проти гомосексуалізму» (ЛПГ), Царьков називає гомосексуальних людей «мерзотою». Така відкрито жорстока мова ненависті виділяється навіть на тлі уже звичних гомофобних промов українського політикуму.

Представники правих організацій та угрупувань і релігійні громади влаштовують мітинги й акції під гаслами захисту «сімейних цінностей». Варто зауважити, що ескалація насилля триває. Так, згідно з даними Центру дослідження суспільства щодо протестної активності, частка насильницьких дій до протестувальників під час протестів порівняно незначна — 4-7%. Але в протестах на захист прав ЛГБТ цей показник сягає аж 25%.

Із юридичного погляду законопроект № 8711 містить низку протизаконних пунктів. Згідно з Законом України «Про інформацію», ця законодавча ініціатива цілком підпадає під визначення цензури, яка заборонена Статтею 15 Конституції України. Той факт, що законопроект не визначає поняття «пропаганди», для можновладців є додатковим інструментом обмеження та тиску на свободу слова. Заборона згадування або, якщо говорити мовою законопроекту, «пропаганди» гомосексуальності в мас-медіа або деінде в публічному просторі є порушенням основоположних прав та свобод людини, зокрема, на свободу слова, мирні зібрання, свободу самовираження. Як свідчать міжнародні норми та засади, інформація про гомосексуальність не є інформацією про протиправні дії, тому не може підлягати забороні. Отже, притягнення до відповідальності за поширення інформації про явища, які не порушують жодних норм права, з юридичної точки зору неприпустиме та протизаконне.

Законопроект порушує принципи рівності та недискримінації, закладені в Конституції України, Загальній декларації прав людини, Європейської Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод та Протоколу № 12 до Конвенції, ратифікованому Україною. Конституція України гарантує всім громадянкам та громадянам рівні конституційні права і свободи, заборону привілеїв чи обмежень за будь-якими ознаками. Міжнародні правові норми гарантують, що здійснення будь-якого законного права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою.

У європейській спільноті невизнання та заборона гомосексуальності вважається анахронізмом. Комісар Ради Європи з прав людини Томас Хаммарберг у дослідженні «Дискримінація на підставі сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності в Європі» серед інших порушень прав ЛГБТ-людей зазначає спроби криміналізації «пропаганди гомосексуальності». Він наводить приклади дебатів у національних парламентах, які характеризуються високим рівнем упередженості та застарілою інформацією, включно з заявами про гомосексуальність як про хворобу. Комісар з прав людини підкреслює, що лесбійки, геї, бісексуальні та трансґендерні люди мають ті самі права, що й інші, зокрема, на свободу зібрань та свободу самовираження.

Очевидно, ідея, закладена в законопроект № 8711, не є чимось евристичним — це практика, яка вже використовувалася в інших країнах і була відкрито засуджена європейською спільнотою. Наприклад, подібні ініціативи були ухвалені в Рязанській, Архангельській, Костромській, Новосибірській, Магаданській та Самарській областях Росії. В березні 2012 року вступив у силу закон проти «пропаганди мужоложства, лесбіянства, бісексуалізму та трансгендерності» в Санкт-Петербурзі. Слідом за Санкт-Петербургом депутати московської міської Думи повідомили про свої наміри прийняти подібний закон у Москві. Можна й не говорити про тоталітарний політичний режим і порушення прав людини в Росії, слідом за якою, вочевидь, прямує Україна. Щоб пересвідчитись, до якої абсурдності може дійти боротьба з «пропагандою» гомосексуальності, достатньо звернути увагу на випадок в Росії у вересні 2012 року, коли в прокуратуру поскаржилися на зображення веселки на молочній продукції компанії «Вімм-Білль-Данн».

Для забезпечення рівності прав ЛГБТ-людей була прийнята низка європейських та міжнародних правових документів [5]. Одним із рішень Резолюції Комітету ООН з прав людини від 17 червня 2011 року було дослідити й задокументувати дискримінаційні закони та практики щодо осіб на основі сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності у всіх регіонах світу. Можна із впевненістю сказати, що законопроект № 8711 увійде у цей перелік.

Чотири роки тому Україна отримала від ООН перелік рекомендацій щодо протидії дискримінації. 24 жовтня 2012 року в Женеві відбувся розгляд доповіді України перед Радою з прав людини ООН. На засіданні Україна отримала зауваження щодо невиконання попередніх рекомендацій і значну кількість нових рекомендацій, багато з яких стосуються принципу недискримінації та становища вразливих груп. Європейські країни засудили законопроект № 8711, що дискримінує ЛГБТ-спільтону в Україні. Країни-члени ООН закликали Україну прийняти всебічне антидискримінаційне законодавство та продовжити кроки, спрямовані на поширення толерантності в українському суспільстві. Занепокоєння законопроектом висловили депутати Європарламенту та Генеральний Секретар Ради Європи.

Законопроект порушує також Конвенцію про права дитини, ратифіковану Україною у 1991 році, яка стверджує право дитини на свободу волевиявлення, що включає в себе свободу шукати, одержувати і передавати інформацію та ідеї будь-якого роду. Варто зауважити, що Комітет ООН з прав дитини акцентував увагу на необхідності реалізувати всі права вільно без дискримінації, у тому числі на основі сексуальної орієнтації.

Загалом в Україні помітна тенденція активного релігійного лобі через новостворені громадські організації, насамперед, християнських фундаменталістів: «Любов проти гомосексуалізму» та проект Руслана Кухарчука, колишнього лідера ЛПГ, «Всі Разом». Релігійні діячі намагаються приховати факт порушення такої засади Конституції України, як відокремленість держави від церкви. Політики, зі свого боку, використовують діяльність і гасла християнських організацій для власних політичних цілей та маніпуляцій. Так, депутати Царьков та Унгурян активно підтримують акції ЛПГ, спрямовані на впровадження законопроекту, та використовують їх для привернення додаткової уваги медіа.

Невипадковим є те, що законопроект намагається вилучити зі списку забороненої видавничої продукції ту, що «проповідує релігійні віровчення, які загрожують життю, здоров’ю, моралі громадян, порушують їхні права або закликають до порушення громадського порядку», шляхом внесення поправок в статтю 28 закону «Про видавничу справу». Цей перелік законопроект пропонує замінити на заборону «виготовляти чи розповсюджувати видавничу продукцію порнографічного характеру і таку, що пропагує культ насильства, жорстокості, гомосексуалізму».

Юристка Оксана Покальчук коментує це так: «Стаття 35 Конституції України зазначає, що кожен і кожна мають право на свободу світогляду і віросповідання. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Чинна норма статті 28 Закону України „Про видавничу справу“ повністю віддзеркалює статтю 35 Конституції України. Натомість, запропонована редакція статті 28 Закону України „Про видавничу справу“ легітимізує друк та поширення продукції, яка проповідує релігійні віровчення, які загрожують життю, здоров’ю, моралі громадян та громадянок, порушують їхні права і свободи або закликають до порушення громадського порядку. Отже, законопроект № 8711 клерикалізує українське законодавство та суперечить Конституції України, яка визначає Україну як світську державу». Законопроектом необґрунтовано прирівнюється гомосексуальність до злочинів на кшталт пропаганди культу насильства чи культу жорстокості, що відображає прагнення депутатів криміналізувати гомосексуальність. Прирівнюючи гомосексуальність до культів насильства й жорсткості, законотворці фактично поставили її в один ряд із фашизмом і неофашизмом, національною та релігійною ворожнечею тощо [6].

20 вересня 2011 року висновком Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України законопроект було рекомендовано відхилити. Але слід зауважити, що експертна група, яка аналізувала законопроект, також оперує антинауковими уявленнями, називаючи гомосексуальність «сексуальним відхиленням» [7]. Нагадаємо, що у виданні МКХ-10 зазначено, що «сексуальна орієнтація сама по собі не повинна розглядатись як відхилення». Крім того, численні соціологічні дослідження довели відсутність соціальної шкоди від гомосексуальної поведінки.

Така риторика не поодинока серед висновків Головного науково-експертного управління. Так, Управління, керуючись дискримінаційними та антинауковими уявленнями, рекомендує до розгляду інший законопроект Катерини Лук’янової (№ 8212 від 10.03.2011) про заборону користування допоміжними репродуктивними технологіями особам, які перебувають в одностатевих шлюбах. У своєму висновку Управління посилається на захист прав дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, від «насильства, в тому числі і від сексуальних зловживань з боку батьків чи іншої особи, яка турбується про дитину» [8]. Очевидно, що фахівці Управління В.Тімофєєв та Т.Макійчук проводять прямий зв’язок між виховання дітей в одностатевих сім’ях і сексуальним насильством над дітьми. Посилаючись в даному випадку на Конвенцію ООН з прав дитини, експерти демонструють абсолютне незнання міжнародних та європейських норм права та відтворюють заскорузлі упередження. Законопроект № 8212 прийнято та підписано Президентом у жовтні 2012 року.

Повернемося до законопроекту № 8711 і поглянемо на подальший перебіг подій. Профільний Комітет із питань свободи слова та інформації рекомендував Верховній Раді прийняти його в першому читанні за основу. Таке рішення було ухвалено на засіданні Комітету 16 травня, незважаючи на негативний висновок науково-експертного управління ВРУ, численні листи до парламенту України і засудження з боку правозахисних міжнародних та українських організацій, попередню заяву голови Комітету Юрія Стеця щодо нелогічності та дискримінативності законопроекту.

Під стінами погоджувальної ради українського парламенту відбулася серія протестів феміністичних, лівих та ЛГБТ організацій з вимогою не ставити законопроект № 8711 у розклад пленарних засідань. Його обговорення було відкладено в червні та липні. Однак 2 жовтня, коли громадська увага була прикута до долі закону про наклеп, Верховна Рада України все ж таки ухвалила в першому читанні законопроект № 8711. Законопроект прийняли за скороченою процедурою з другої спроби. Вперше за нього проголосували недостатньо депутатів (За:104. Проти:0. Утрималися:0. Не голосували:243. Всього:347). Завдяки наполегливості депутата від «БЮТ-Батьківщина» Павла Унгуряна законопроект повторно винесли на голосування, і тоді рішення було прийнято — 289 проголосували за, жоден не проголосував проти і 1 депутат утримався. 60 депутатів не голосували [9]. У своїх промовах депутати посилались на підтримку законопроекту церквами, Радою церков України зокрема, що знову ставить під питання статус правової, світської та демократичної країни.

Ухвалення законопроекту в першому читанні викликало нову хвилю протестів з боку міжнародних правозахисних організацій та європейських структур. Його засудили ПАРЄ та ООН, Європейський парламент зазначив порушення пов’язані із законопроектом № 8711 щодо гарантії свободи слова згідно з Європейською конвенцією про права людини та Міжнародним пактом про громадянські та політичні права. Депутатка Європарламенту Ульріке Луначек заявила, що закон № 8711 не тільки ретроградний, він абсолютно антидемократичний і ґрунтується виключно на упередженнях, а крім того, повністю зневажає міжнародні правові зобов’язання, які взяла на себе Україна. Міністр закордонних справ Нідерландів Урі Розенталь зазначив, що у разі прийняття закону № 8711 спрощення візового режиму між Україною та Євросоюзом буде відкладено на невизначений час.

Свої негативні оцінки та заклик відхилити законопроект № 8711 (як такий, що порушує Конституцію України, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, Конвенцію про права дитини, суперечить рекомендаціям Європейського суду з прав людини та Комітету ООН з прав людини) висловили Amnesty International, Коаліція з протидії дискримінації в Україні, Міжнародна платформа «Громадська Солідарність», Всеукраїнська асоціація громадських організацій «Українська Гельсінська спілка з прав людини», Юридичне бюро Незалежної медіа-профспілки України, Міжнародна комісія юристів, ILGA-Europe та інші громадські організації. На думку журналісток і журналістів, практичне застосування цього законопроекту призведе до звуження прав громадян на свободу слова та поширення цензури у суспільстві й медійному просторі.

Тим часом, як Президент Віктор Янукович обіцяє врахувати думку вірян при ухваленні законопроекту проти «пропаганди гомосексуалізму», у своєму зверненні до депутатів Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська критикує законопроект як такий, що не дає жодного визначення терміну «пропаганди гомосексуалізму», чим порушує обов’язкову вимогу правової визначеності норм закону, та пропонує врахувати цю позицію при підготовці законопроекту до розгляду у другому читанні. Симптоматично, що законопроект не викликав критики як такий, що встановлює дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації і запроваджує неправомірні обмеження на поширення інформації. Але Експертна рада з питань свободи інформації та захисту приватності при Представникові Уповноваженого з питань доступу до публічної інформації та захисту персональних даних вимагає від парламенту скасувати рішення про прийняття в першому читанні законопроекту № 8711 як такого, що посягає на свободу слова та поширює дискримінацію в Україні.

Окрім законопроекту № 8711 слід зауважити ще два законопроекти про «пропаганду» гомосексуальності, внесені депутатами до Верховної Ради. Це законопроекти депутатів Партії Регіонів Вадима Колесніченка № 10290 від 30.03.2012 «про заборону спрямованої на дітей пропаганди гомосексуалізму» та Віталія Журавського № 10729 від 07.07.2012 щодо «встановлення відповідальності за пропаганду гомосексуалізму». Хоча останній законопроект був «найлегшим» та пропонував лише зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення і запроваджував штраф від п’ятисот до дев’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, 4 жовтня, через 2 дні після прийняття законопроекту № 8711 в першому читанні, законопроект № 10729 був відкликаний його автором. Другий законопроект № 10290, що вносить зміни до Кримінального кодексу України та запроваджує позбавлення волі на термін від трьох до п’яти років або арешт терміном до трьох років, перебуває на розгляді у комітетах Верховної Ради. Законопроект № 10290 сперечається з № 10729 про ціну «пропаганди»: окрім ув’язнення, він запроваджує штраф для громадян до ста неоподаткованих мінімумів доходів і для юридичних осіб від ста до п’ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян за «пропаганду гомосексуалізму, що може негативно позначитися на фізичному та психічному здоров’ї дітей, їхньому моральному та духовному розвитку»; або штраф від п’ятисот до семисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян за «публічну пропаганду гомосексуалізму, яка виражається в публічній демонстрації гомосексуального образу життя, гомосексуальної орієнтації».

Якщо приймуть подібні законопроекти, під їхню юрисдикцію підпадуть усі — лесбійки та геї, відкриті щодо своєї сексуальної орієнтації, одностатеві пари, що триматимуться за руки в публічних місцях, ЛГБТ-сім’ї, що виховують дітей та означують свої стосунки як сімейні, активістки та активісти, котрі виступатимуть за рівні права для ЛГБТ-спільноти, мисткині, митці, журналістки та журналісти, адже законопроекти регулюють інформаційний простір.

Релігійні фундаменталісти вже вимагають, щоб організації, які виступають за права ЛГБТ, були визнані «пропагандистськими» та понесли за це найсуворішу відповідальність. Можна прогнозувати, яким чином здатен поширитись вплив законопроекту № 8711 і які подальші зміни планують внести гомофобно налаштовані депутати. Окрім протизаконної та дискримінаційної політики, відверта мова ворожнечі та ненависть депутатів змушує замислитись над тим, чи є повага до людської гідності та демократичні цінності основою законотворчої діяльності в Україні.

Примітки:

1. Пояснювальна записка до проект Закону № 8711 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо захисту прав дітей на безпечний інформаційний простір)», Є.І. Царьков, К.Є. Лук’янова, П.Я. Унгурян, Ю.С. Ковалевська, Т.В. Чорновіл, Л.С. Григорович.

2. Міністерство охорони здоров’я України, Український центр профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України, ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України», Центральна санітарно-епідеміологічна станція МОЗ України. Інформаційний бюллетень № 35 «ВІЛ-інфекція в Україні», 2011.

3. S. Morgan, M. Taylor. Low Fertility at the Turn of the 21st Century // Annual Review of Sociology (2006).

4. Стаття 1 Закону «Про захист суспільної моралі» від 20.11.2003 № 1296-IV.

5. 31 березня 2010 року Комітет міністрів Ради Європи прийняв «Рекомендації щодо заходів для подолання дискримінації на основі сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності» CM/Rec (2010) 5; 29 квітня 2010 р. Парламентська Асамблея Ради Європи прийняла Резолюцію щодо дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності та відповідні Рекомендації 1915 (2010); 17 червня 2011 р. Комітет Організації Об’єднаних Націй з прав людини прийняв Резолюцію (A/HRC/17/L.9/Rev.1), що забороняє дискримінацію на основі сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.

6. Порівняльна таблиця до проекту Закону № 8711 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо захисту прав дітей на безпечний інформаційний простір)».

7. Висновок на проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо захисту прав дітей на безпечний інформаційний простір)» (реєстраційний № 8711), 20.09.2011.

8. Висновок на проект Закону України «Про внесення змін до статті 123 Сімейного кодексу України» (щодо визначення батьків дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій) (реєстраційний № 8212 від 10.03.2011 р.), 18.04.2011.

9. Стенограма пленарного засідання. Засідання шосте. ВРУ. 2 жовтня 2012.

Джерело: korydor.in.ua