В Україні та в усьому світі 1 грудня відзначають відзначають Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Ця хвороба стала справжнім викликом починаючи с ХХ століття. На жаль, в Україні це питання стоїть дуже гостро. На передодні цього дня ми взяли інтерв’ю у Олександра Витвіцького, який представляє Запорізький обласний благодійний фонд “Гендер Зед”, що займається профілактикою ВІЛ, гепатитів та інфекцій, які передаються статевим шляхом.  Благодійний фонд “Гендер Зед” постійно проводить освітні заходи для молоді щодо прав людини, ґендеру, дискримінації різних груп людей та інших дотичних тем.

Чому, на вашу думку, в Україні такий високий рівень захворюваності на ВІЛ/СНІД? Які для цього існують передумови?

Існують деякі групи людей, які більш схильні до зараження ВІЛ. Це, в першу чергу, споживачі ін’єкційних наркотиків, працівниці секс-бізнесу та чоловіки, які практикують секс з чоловіками. Втім, умовні кордони цієї групи ризику вже давно стерлися, адже інфікуватися ВІЛ можна під час гетеросексуального контакту, або по неуважності медичного персоналу в лікарні, при використанні нестерильного інструментарію, а також під час вагітності чи кормлінні груддю. Не дивлячись на ефективність діяльності урядових та неурядових організацій з групами підвищеного ризику, роботи, що наразі проводиться, зовсім недостатньо для суттєвого повороту розвитку епідемії. І це пов’язано не стільки з якістю надання послуг, скільки з існуванням у суспільстві упереджень та стереотипів щодо окремих груп людей. По друге, більшість ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД в Україні – це молоді люди, до 35 років, а серед молоді, нажаль, в Україні не проводиться належним чином первинна профілактика ВІЛ, тобто ефективне інформування про ВІЛ-інфекцію, її небезпеку і шляхи запобігання інфікуванню. Широкомасштабні профілактичні програми, спрямовані на формування серед молоді та груп ризику моделей безпечної поведінки, повинні стати пріоритетним напрямком розвитку цільових програм і бути підкріпленими відповідним фінансуванням з бюджетних джерел. Досягнення вагомих результатів у значній мірі залежить від підтримки з боку місцевих органів влади, активної співпраці державних та громадських організацій, поступового залучення бізнес-сектора та координації  зусиль усіх залучених сторін.

Як зараз суспільство реагує на ВІЛ-позитивних? Щось змінилося на краще останнім часом?

Якщо говорити про рівень толерантності в українському суспільстві, то вичерпно відповісти на це питання ми зможемо лише через десять-двадцять років. Поки що не можна казати навіть про середній рівень толерантності, бо суспільство у своїй більшості практично не знає навіть про шляхи передачі ВІЛ. Багато українців досі вважають, що вірусом можна інфікуватись через рукостискання або через укус комахи. Ця непоінформованість ставить під сумнів порозуміння з боку суспільства. Наразі дуже актуально донести до спільноти важливість толерантності до ВІЛ-позитивних людей, адже чимало з нас вважають, що такі люди обов’язково вживають наркотики, ведуть аморальний спосіб життя, надають секс-послуги або є гомосексуалами. А це далеко не так.

Як держава може підвищити рівень толерантності до цієї категорії населення та подолати епідемію?

Насамперед важливим є соціальна реклама, яка повинна буди широкою і «для кожного». Ролики повинні інформувати про проблему ВІЛ/СНІДу, кожну окрему групу людей і тестуватися на фокус-групах. Якщо це пізнавальна інформація для школярів, вона повинна бути опрацьована на дітях такого віку. Якщо це реклама для студентів – не слід забувати про ноту гумору та позитиву – саме так реклама запам’ятається та, власне, виконає свою місію. Окрім цього важливим є проведення освітніх заходів для школярів та студентів, де вони б могли отримати достовірну інформаціє щодо ВІЛ та про те, що ВІЛ-позитивні люди не є небезпечними для оточуючих.

666666

Коли, на Ваш погляд, люди віднайдуть ліки від цієї хвороби?

З часів відкриття ВІЛ пройшло не так вже й багато часу, а прогрес, якого досягли вчені достатньо великий. На теперішній час існує Антиретровірусна терапія, яка допомагає боротися з хворобою, а життя ВІЛ-позитивних людей нічим не відрізняється від інших за винятком щоденного прийняття ліків. Наголошую, що вже багато років за вчасної діагностики та початку прийому ліків, – від ВІЛ-інфекції не помирають. Існують також засоби, які можуть звести до мінімуму можливе інфікування. Прогрес є незупинним. Гадаю в найближчому майбутньому ліки таки будуть знайдені.

Здається, що ті, хто живе з ВІЛ/СНІДом, дуже сильні духом. Розкажіть трохи про них. Як подібний діагноз змінює ставлення до життя?

З досвіду спілкування з ВІЛ-позитивними людьми, досить часто вони починають цінити своє життя трохи більше, ніж усі інші. Але це скоріш індивідуально.

Можливо, нас зараз читають люди, які віч-на-віч зустрілися з такою проблемою. Що  порадите робити в першу чергу?

Насамперед не тримати цю проблему у собі, а  знайти ту людину, а краще людей, з якими можна поділитись. Це можуть  бути родичі чи друзі, близькі знайомі. Також раджу звернутись до спеціалізованих організації, де буде можливість поспілкуватися з такими ж самими люди, які вже змогли прийняти своє захворювання та допоможуть порадою з власного досвіду.

Джерело: http://gurt.org.ua/interviews/24450/