Берлін зустрів українських журналісток дощем, жовтим листям і відчуттям важливості моменту. У місті, де історія вчить пильності до пропаганди, стартувала навчальна поїздка, присвячена темам дезінформації, гендерної рівності та професійної солідарності. Програму організувала Deutsche Gesellschaft e. V. у партнерстві з організацією «Гендер Зед» (Запоріжжя) та Прес-клубом реформ (Кропивницький) за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини в межах Програми Східного партнерства (EaP) та організації #WeAreAllUkrainians.
Це була не просто освітня поїздка – це був тиждень, коли журналістика знову ставала людяною, чесною і глибоко емпатійною.
День перший. Алгоритми, довіра й сенси
Перший день у Берліні відкрив для учасниць складну, але надзвичайно важливу тему – вплив цифрових технологій на поширення дезінформації.
Dr. Oliver Marsh із
Algorithm Watch і Dr. Elodie Vialle з
Berkman Klein Center говорили про те, як алгоритми формують наше сприйняття реальності, змінюючи навіть саме поняття істини.
А Dr. Kateryna Plaksyi, очільниця ініціативи INFRA, нагадала: у світі, де слова стають зброєю, діаспора і медіа мають бути голосом, що чинить опір.
День завершився знайомством із фактчекінговою командою Deutsche Welle. Тетяна Клуг розповіла, як працює система перевірки фактів у німецьких медіа і чому боротьба з фейками – це марафон, а не спринт.
Після напружених дискусій у повітрі залишалося відчуття натхнення. Українські журналістки, які працюють у реаліях війни, говорили не про страх, а про гідність, солідарність і віру у власну професію.
День другий. Міграція, фейки й сила видимості
Наступного дня простір
Sonntags-Club став для учасниць місцем, де перетнулися теми міграції, ідентичності та дезінформації.
Доктор Лукас М. Фукс із
DeZIM пояснив, як політики використовують тему міграції для маніпуляцій і як медіа можуть несвідомо підживлювати страхи.
А Локі фон Дорн із організації
Kwitne Queer поділився історіями українських ЛГБТК+ біженців у Німеччині – тих, хто тікає від війни, але стикається з новими бар’єрами.
Особливо емоційною стала зустріч із Таміною Кутшер, берлінською журналісткою, яка досліджує вплив російської дезінформації. Вона показала, як кампанії типу
Doppelgänger підмінюють реальність і як страх стає головним інструментом Кремля.
День завершився у
Schwules Museum на виставці
A Heart That Beats – Queer Ukrainian Art. Серед полотен і фотографій, створених під час війни, народжувалося розуміння: мистецтво – це мова, яку фейки не перекладуть.
Дні третій і четвертий. Сила спільноти і відчуття дому
У просторі
Art Space in Exile (Hotel Continental) учасниці зустріли Олександру Біенерт, голову Альянсу українських організацій у Німеччині. Її слова про діаспору, яка перетворюється з громади переселенців на спільноту творців, стали символічним продовженням розмов про стійкість.
Після зустрічі – воркшоп із самозахисту від журналістки Сари Текат. Але замість фізичних прийомів головним уроком стали внутрішні: як берегти власні межі, як дбати про себе, щоб мати сили дбати про інших.
Цього дня багато хто з учасниць сказав уголос: сила – це не лише вистояти, а й дозволити собі перепочити.
День п’ятий. Україна в діалозі з Європою
Останній день став підсумком і кульмінацією. У Федеральному міністерстві закордонних справ Німеччини йшлося про роль громадянського суспільства у відновленні довіри між країнами. Представниця МЗС наголосила: журналістика – це міст між політикою і людьми, між державами і суспільствами.
Потім – зустріч у Посольстві України з Олексієм Макеєвим, Надзвичайним і Повноважним Послом України у ФРН. Розмова вийшла теплою і відвертою: про те, як українські журналісти можуть ставати дипломатами довіри.
А під час розмови з депутаткою Європарламенту Леною Дюпон учасниці почули важливе підтвердження: попри втому, Європа з Україною.
Фінальний акорд – воркшоп Марини Говорухіної (
Common Sense Communications) про hope-based storytelling. Як розповідати історії не лише про біль, а про надію. Як змінювати фокус – від боротьби проти до творення заради.
Коли журналістика – це практика людяності
Тиждень у Берліні став своєрідним дзеркалом: у ньому відбилися втома і сила, сум і віра.
Українські журналістки поверталися додому з багажем знань, контактів і натхнення – але головне, з усвідомленням, що журналістика – це не лише професія, а спільнота людей, які вибрали правду.
У кожній зустрічі звучала одна й та сама нота – віра, що навіть у часи темряви слово може залишатися світлом.
#CivilSocietyCooperation
