Pages Menu Запорожский областной благотворительный фонд «Гендер Зед»
TwitterRssFacebook
Categories Menu

02.02.2017

Чи мають ЛГБТ-пари право на шлюб в Україні?

Із початком 2015 р., коли вектор зовнішньої української політики чітко спрямувався на Європу та її цінності, українське пост-радянське суспільство, а особливо, його віруюча частина, почало активно обговорювати питання легалізації одностатевих шлюбів. Чоловіки з чорно-червоними прапорами в руках, називаючи себе націоналістами, синхронно кричали, що «гей – це не чоловік. Гей не може бути патріотом», а жінки, які на Водохреща та Пасху одягають бабусину хустку червоного кольору та йдуть до церкви Московського патріархату, – «це гріх». Поряд із ними існувала і третя група людей, які більш ліберально поставилися до представників ЛГБТ-спільноти, проте вважали, що легалізація шлюбів призведе до популяризації так званої нетрадиційності серед молоді. А отже, нехай люди гомосексуальної орієнтації сидять вдома й нікому не заважають.

Незалежно від того, прихильниками якої з трьох груп ставали активні користувачі facebook, щасливі від того, що хоч десь можуть висловити свою думку, коментатори зводили свою аргументацію до неприродності та аморальності одностатевого шлюбу в рамках українського суспільства. У такому разі можна набратися сміливості і сказати, що українське суспільство саме собі створило рамки. Рамки свого світосприйняття.

Рамки ці ж коментатори пояснювали традиційністю українців. Нашим патріархальним сімейним устроєм, чітким розподіленням гендерних ролей та тим, що «так склалося в нас історично».

Апелюючи до так званих традиційних моральних правил та суспільних рамок українців, громадяни незалежної 25-річної України, мабуть, забули, що живуть у демократичному соціумі, у країні, яка позиціонує себе у власній Конституції як соціальна держава, та в державі, яка у 2011 році підтримала на сесії Ради ООН з прав людини заяву про необхідність припинення насильства та порушення прав людини за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.

І так, даруйте, про яку традиційність може йтися, коли ми говоримо про права людини? Якщо вже дивитися на історичний процес формування прав, то чому ми не повертаємося до рабовласницького типу стосунків? Часу, коли людські права (зокрема і право на життя) обмежувалися волею господаря. Ми не говоримо про це, бо, дивлячись із 2016 року на 1266, коли в Кафі ставили стартову ціну за рабиню, усвідомлюємо абсурдність існування суспільства, де одна людина ставить свої права вище за права іншої. Традиційність не може стосуватися прав. Це не візерунок на вишиванці, вінок на Івана Купала чи коровай на весілля. Це права. В Україні вони рівні. Про що і каже стаття 21 КУ: «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах».

Тоді, можливо, і не треба поправки до Сімейного кодексу України? Ми ж то всі рівні. Але, СКУ фіксує поняття шлюбу як «сімейний союз чоловіка та жінки». Тобто СКУ накладає обмеження на конституційне право кожного українця «бути вільним у своїх правах»: українець чи українка не зможуть зафіксувати свій шлюб у держреєстрі, якщо його/її обранцем/обраницею стане людина ідентичної статі. Паралельно зі ст. 21 СКУ існує і ст. 26 СКУ, яка вказує перелік осіб, що не можуть перебувати у шлюбі. І знаєте, що? У тому списку немає пункту «люди однієї статі». Таким чином, українське законодавство ставить громадян у рівні умови й забезпечує їх рівними правами і водночас не передбачає одностатевих шлюбів. Але й не забороняє їх існування.

Чи може в такому разі українська традиційність, мораль та Московський патріархат взяти на себе роль рефері і прийняти консолідувальне рішення? Схиляюсь до негативної відповіді, ставлячи під сумнів їх компетенцію.

ЛГБТ-пари за Конституцією України мають ідентичні права до гетеросексуальних пар, а отже, вони мають повне й невід’ємне право на шлюб.

Ольга Кириленко, журналіст