Джерело: Новое Время

Активістка, трансгендерна жінка і лесбійка Мішель Емсон розповідає, як це – п’ятдесят років бути не тим, ким хотілося б, і розмірковує про ЛГБТ-рух в Україні.

Мішель Емсон – канадська транс-активістка. У минулому зробила успішну кар’єру в ІТ-бізнесі, після свого трансгендерного переходу в зрілому віці Емсон втратила роботу і сім’ю, і була змушена будувати життя з нуля. Зараз вона займається активізмом, бореться за права жінок, їздить по світу з семінарами і лекціями для трансгендерних людей.

У 2014-му Емсон вперше відвідала Україну, де в кооперації з представниками місцевої ЛГБТ-спільноти зняла фільм Pride of Ukraine – його прем’єра відбулася в 2015-му. Після цього в Канаді з’явилася організація Kyiv Pride Canada, мета якої – просувати інтереси української ЛГБТ-спільноти в Канаді і налагоджувати співпрацю між країнами.

Днями Емсон знову побувала в Україні як учасниця 11-ї Національної ЛГБТ-конференції. Перед цим провела два воркшопи: один – про трансгендерне здоров’я, інший – для лесбійок і бісексуальних жінок.

НВ зустрілося з Емсон в Києві, щоб почути історію її перетворення і розпитати про те, як дотримуються права ЛГБТ в різних країнах світу.

– За вашими спостереженнями, як змінилося ставлення українського суспільства до ЛГБТ за чотири роки, відтоді, як ви почали знімати тут свій фільм?

– Зміни насправді відбуваються, я спостерігаю поліпшення життєвих умов для ЛГБТ в Україні. Але ставлення суспільства до представників ЛГБТ безпосередньо залежить від того, в якому населеному пункті ви живете. І це стосується не тільки України, а будь-якої країни в принципі. У Києві все може виглядати добре, але якщо ви поїдете в маленький населений пункт, кудись у регіони, там справи йдуть інакше.

Мішель Емсон зняла документальний фільм про український ЛГБТ-рух Фото: Наталя Кравчук

 

Однак я дуже натхненна спостереженнями за роботою моїх колег в транс, лесбі, msm-організаціях [Men who have sex with men, чоловіки, які мають секс з чоловіками, не обов’язково представники ЛГБТ] і за тим, як вони змінюють ситуацію на краще. В Україні у мене багато друзів серед українських ЛГБТ-активістів: Святослав Шеремет, Олена Семенова, Тарас Красійчук, транс-активістка Оксана Сурчок і безліч інших.

Я розпочала співпрацю з посольством Канади в Україні. Також ми приступили до спільної роботи з українською ЛГБТ Асоціацією Ліга, мої інтереси стали охоплювати також і південні регіони України, як, наприклад, Одеса, Херсон і Миколаїв.

До 50-ти років я не могла знайти в собі сміливості, щоб відкритися і презентувати світу себе справжню

Що я помітила: в Україні мало уваги приділяють публічному обговоренню такого аспекту як здоров’я при трансгендерному переході. Державних програм немає, цим займаються або такі організації як Альянс громадського здоров’я, який виступає як міжнародний донор в таких програмах, або окремі люди, транс-активісти.

Частина моєї роботи як активістки в Канаді – це робота з урядом держави для того, щоб посольства підтримували інші країни і надавали їм підтримку. Зокрема фінансову. Я вважаю, що дуже важливо надавати міжнародну допомогу через громадські організації, які працюють безпосередньо з ЛГБТ-спільнотами. Не повинно бути прямих спроб щось змінити. Потрібно діяти через локальні організації.

– А як йдуть справи в інших країнах?

– Я була глибоко зворушена тим, через які труднощі доводиться проходити транс-людям в Польщі. Польща – країна, яка входить до Євросоюзу, де антидискримінаційним моментам приділяється велика увага. Але на практиці виявляється, що Польщі потрібно витратити безліч років, щоб всі ці антидискримінаційні європейські закони по-справжньому запрацювали.

Фільм Мішель Емсон про ЛГБТ-рух в Україні

 

Реальність – це те, що трансгендерні люди в Польщі, які хочуть змінити в документах своє ім’я та гендерний маркер [маркер, що позначає гендерну приналежність – чоловік чи жінка], повинні подавати на своїх батьків в суд і вирішувати це в судовому порядку. Місцеві законодавчі акти Польщі повністю перешкоджають безпроблемному здійсненню трансгендерного переходу, тоді як європейські норми, навпаки, повинні працювати на допомогу цим людям.

– Розкажіть про себе, як давно ви перейшли?

– Я з дитинства знала, хто я. З малих років. Але я росла в консервативній частині Британії в 1960-х і у мене не було уявлення, як взагалі назвати те, що зі мною відбувається. Свої почуття я ховала глибоко всередині себе. До 50-ти років я не могла знайти в собі сміливості, щоб відкритися і презентувати світу себе справжню.

Гендерна ідентичність – це наше сприйняття себе, як і те, кого ми любимо, тобто, сексуальна орієнтація. Ми з цим всім народжуємося і це не можна змінити. Єдине, що можна змінити – гендерна експресія, самовираження, те, як ви показуєте себе світу.

На Емсон – футболка з логотипом громадської організації, в якій вона зараз працює. Фото: Наталя Кравчук, НВ

 

У суспільстві є якісь уявлення про те, як повинні одягатися і виглядати жінки, і як – чоловіки. Звичайно, патріархальне суспільство має суворі очікування, що люди цим гендерним ролям будуть відповідати. Тож мій перехід почався, перш за все, з того, що я стала презентувати себе інакше.

– Що було найскладнішим?

– У мене є двоє прийомних дітей, шестеро онуків, була відмінна робота в IT-компанії і великий затишний будинок. Всього цього я позбулася після того, як зробила перехід. Я пройшла через багато чого, зазнавши болю від втрат. Але навіть втративши все, я виринула на іному боці й відчуваю себе щасливою. Тому що я нарешті та, ким є насправді. Не шкодую ні про що ні секунди.

– Як саме перехід відбився на кар’єрі? Чому довелося позбутися цієї роботи?

– Коли я дорослішала, дуже добре розуміла: щоб досягти успіху в суспільстві, повинна відповідати заданому напряму. Одягатися як чоловік, виглядати як чоловік, робити вигляд, що я справжнісінький чоловік, грати цю роль на повну. Тому мені не доводилося боротися за місце в цій сфері так, як довелося б боротися жінці за аналогічну позицію.

Мої друзі говорили, що я була найкращою актрисою – ніхто не здогадувався, що відбувалося всередині мене

Пізніше мої друзі говорили, що я була накращою актрисою – ніхто не здогадувався, що відбувалося всередині мене. Я була таким собі агентом під прикриттям. Жінка, замкнута в чоловіче тіло, проводила “підривну” деструктивну роботу на чоловічому боці.

І ось, коли я презентувала себе як жінка, мені відмовили в доступі на ті позиції, які я могла займати в чоловічій ролі. Ставлення до мене змінилося. У той час зберегти займану позицію для мене було неможливо як для жінки. Особливо – як для транс-жінки.

Але моя любов до технологій і активізму зараз поєдналася в новій роботі – я займаю позицію директора айті в громадській організації Women’s March. Це інтернаціональний підрозділ вашингтонської організації, яка була створена в січні 2017-го, після інавгурації президента США Дональда Трампа. [Марш жінок відбувся на наступний день після інавгурації Трампа, його метою був захист прав жінок, ЛГБТ-спільноти, расова рівність, свобода віросповідання, права трудящих]. Women’s March – це приклад організації, яка повністю Інклюзивна щодо транс-людей, ЛГБТ в цілому, і до всіх інших меншин теж: расових, культурних тощо.

– Чому, на вашу думку, жінок так дискримінують?

– У світі існує велика дискримінація щодо жінок, і ще більша – щодо транс-жінок. Якби ми всі могли перебувати в рівних, однакових умовах, було б набагато легше.

Емсон каже, що в світі існує велика дискримінація трансгендерних жінок. Фото: Наталя Кравчук, НВ

 

Однак жінки перебувають під сильним громадським пресингом. Якщо намалюємо ієрархію, піраміду гендеру, то всі, будь-які чоловіки будуть нагорі, потім будуть цисгендерні жінки, а транс-жінки – в самому низу. На мою думку, дискримінують транс-жінок через нестачу інформації і брак розуміння цього явища, процесів, які його супроводжують. Але ми – такі ж люди, як і всі інші, ми також намагаємося вижити, досягти своїх цілей в житті і знайти своє місце в цьому світі. Моя місія – розповідати про це.

Зазвичай трансгендерні жінки мають ще й проблеми в тому, що стосується прийняття їх в ЛГБТ-спільноті, також – в лесбійському співтоваристві. Є деякі труднощі в тому, щоб бути і трансгендерною жінкою, і лесбійкою одночасно.

– Так, є брак інформації в тому, що стосується транс-жінок. Але з жінками в цілому ж все гранично зрозуміло. Проте, дискримінація все одно є.

– Будь-яка дискримінація заснована на владі. Гендерні ролі розвивалися і еволюціонували протягом сотень років. Жінок звели до людей другого класу, людей, які тут просто щоб підтримувати чоловіків. Від жінок вимагають бути “ідеальними” жінками, також – виконувати “традиційні” функції на кшталт того, щоб народжувати і виховувати дітей, проводити дні за цим на кухні. По суті, бути або красунями або господинями.

Від жінок вимагають бути “ідеальними” жінками, також – виконувати “традиційні” функції

Не так давно в одному з інтерв’ю ведучий пожартував на цю тему, що тепер я, як транс-жінка, після переходу повинна б вписатися в одну з цих крайнощів, бо третього не дано.

Але в світовому співтоваристві ми все-таки бачимо швидкісні зміни в динаміці. У січні 2017-го, наприклад, ми мобілізували по всьому світу 6 млн жінок, які вийшли на вулиці різних країн, щоб виступити за свої права.

Зараз ми спостерігаємо хвилю жіночих ініціатив, організацій, що захищають права жінок. З початку суфражистського руху на початку 20-х років XIX століття ми не спостерігали такого потужного жіночого руху, як зараз. Скоро, сподіваюся, ролі жінок в суспільстві зміцняться, почнуть відбуватися більш радикальні зміни.