З 9 по 18 червня у столиці України відбувалися заходи у рамках щорічної міжнародної правозахисної платформи — КиївПрайду. Фіналом різноманітних правозахисних подій став Марш Рівності, участь у якому взяли, за різними підрахунками, від 2,5 до 4 тис. людей. Серед них були й волонтери та волонтерки, активісти та активістки Гендер Зед. Пропонуємо вашій увазі детальніше ознайомитися з ідеями, які зібрали у Києві таких різних, але водночас — вільних та рівних людей.
Основною темою цьогорічного КиївПрайду була інклюзивність, права людини та солідарність. Гаслом акції став короткий вислів, який, попри свою простоту, конкретно говорить про мрію кожного з нас — «Країна для всіх». Поміж подій, що відбулися протягом прайд-тижня, було організовано різні заходи: дискусії, тренінги, воркшопи, вистави, покази фільмів та багато іншого.
Як відомо, КиївПрайд було засновано у 2012 році, коли в країні протягом кількох років спостерігалося підвищення систематичного порушення прав людини щодо ЛГБТ-спільноти, зростала істерія, спровокована гомофобно налаштованими угрупуваннями. Це все на тлі ймовірних змін до законодавства, що підірвали б й не без того хиткі принципи демократії в Україні: на розгляд парламенту потрапив закон про заборону так званої «пропаганди гомосексуалізму», тотожний закону, прийнятому незадовго до того у Російській Федерації. Переживаючи ці події, найактивніша частина ЛГБТ-спільноти в Україні більше не могла мовчати та лише спостерігати за погіршенням ситуації.
Звістка про намір проведення першого КиївПрайду сколихнула українське суспільство та медіа-простір. Майже у кожному великому місті України пройшли протестні акції проти проведення такого правозахисного заходу, організовані певними політичними силами. У праворадикальних спільнотах у соціальних мережах з’явились заклики до насильства щодо тих, хто відкрито заявив про власні права. У цей спосіб протягом короткого часу КиївПрайд набув неабиякого розголосу.
Отож, наприкінці травня 2012 року було проведено перший в Україні КиївПрайд. Закриті події отримали надзвичайний успіх. Натомість перший Марш Рівності був менш вдалим: надто мала кількість учасників та учасниць прийшли підтримати акцію, та колоні не вдалося пройти значну відстань. Не дивлячись на те, що Марш був зірваний релігійною контракцією та атаками зі сторони угрупувань правих радикалів, підтримка КиївПрайду була, тим не менш, вражаючою. До КиївПрайду приєдналися представники посольств демократичних країн та окремих дипломатів, правозахисних організацій та міжнародних фондів, журналісти та діячі, гості з усієї країни, пострадянського простору та Західної Європи. Таким чином подія зібрала довкола себе багато розумних та енергійних представників спільноти, які згодом долучились до руху.
У 2013 році в рамках КиївПрайду2013 у столиці більш-менш успішно відбувся Марш Рівності за участі високих гостей. Amnesty International в Україні офіційно долучилася до організації фестивалю, так само як і ряд інших правозахисних організацій. Цього разу Марш Рівності 2013 пройшов 100 метрів — перші 100 метрів перемоги.
Відтоді й дотепер спостерігається значний прогрес. Протягом цих п’яти років, від 2012 до 2017 року, КиївПрайд організовувався щороку й на постійній основі. Зараз він має вже свою коротку, але водночас дуже багату історію. Це є найбільша ЛГБТ-подія в Україні, у якій у різний час узяли участь делегації з Мюнхена, Монреалю та депутати Європейського Парламенту, Бундестагу, активісти та активістки з країн пострадянського простору, та інші. Також, історія КиївПрайду — це історія праворадикальної агресії в Україні, так як жоден злочин, скоєний проти організаторів та учасників КиївПрайду не було остаточно розслідувано.
Цьогоріч, як й минулого року, місце проведення маршу стало відомо приблизно за місяць до його початку. Учасники збиралися біля Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка — в центрі столиці. В порівнянні з попередньою ходою, маршрут було продовжено, а місце збору було трохи далі від головного корпусу КНУ. За рахунок цього учасникам та учасницям вдалося пройти трохи більше кілометра — або приблизно в два рази більше, ніж у минулому році.
У ніч на 18 червня представники радикальних націоналістичних організацій намагалися заблокувати місце проведення маршу. До дев’ятої ранку, коли учасники почали проходити на місце старту маршу, жодних противників ходи там не було. Вони лише залишили розтяжки з плакатами, на яких було написано, наприклад: «Одностатеві шлюби — дорога до вимирання нації».
Територія проведення маршу — від входу до парку Шевченка до входу до станції метро «Площа Льва Толстого» — була перекрита парканами, там чергували поліцейські, перевіряючи речі у людей, що заходили туди. Спікерка Національної поліції міста Києва повідомила, що у деяких людей вилучили курячі яйця та зеленку, а також балаклави.
Колони учасників формувалися навпроти Будинку вчителя, трохи далі від входу до парку Шевченка. Противники маршу намагалися протистояти його початку. Кількадесят людей вступили у перепалку з поліцейськими, один з радикалів вирвав райдужний прапор в учасника, а потім спалив його — пізніше поліція затримала його — для «роз’яснювальної бесіди». Хтось підірвав петарду, вочевидь намагаючись налякати коней кінної поліції, але обійшлося без серйозних бійок.
Волонтери, які забезпечували безпеку, вишукували людей у колони. В одній з них стояла група жінок середнього віку, це були представники організації TERGO — батьки членів ЛГБТ-спільноти.
Учасники та учасниці, здебільшого, тримали райдужні прапори, деякі з них були вдягнені тематично — наприклад, пара молодих людей стояла у футболках: «Він моя сім’я» — зі стрілками один на одного. Деякі приїхали з інших країн.
Колона розпочала рух о 10:15, попереду йшли люди з великим банером КиївПрайду. В середині колони їхала машина з групою травесті-акторів/ок. В останній колоні йшла група дівчат з барабанами, які ритмічно били по ним.
Учасники кричали гасла: «Бунтуй, кохай, права не віддавай», «Права людини – понад усе», «Всі різні, всі рівні». У першій колоні йшов чоловік у вишиванці й з чубом на голові; він ніс райдужний прапор та кричав гасло: «Слава Україні!», а натовп відповідала: «Героям — Слава!».
Ближче до кінця маршруту знову з’явилися противники ходи — вони спочатку кричали «ганьба», а потім кілька людей намагалися протиснутися до колони через кордон правоохоронців. Сутички тривали недовго, нападників відразу відвели. Після цього учасники спокійно закінчили ходу. Частина людей поїхала автобусами, частина виїхала на метро.
Про емоції та думки, які залишив по собі цьогорічний КиївПрайд, краще розкажуть його безпосередні учасники, які приїхали до Києва з Запоріжжя:
Вадим, учасник Маршу Рівності:
— Само название Марша Равенства уже говорит о том, почему я на него вышел. Для меня крайне важно равноправие всех людей в Украине, чтобы каждый чувствовал себя комфортно, что бы не сталкиваться с дискриминацией, заниматься тем, чем ты хочешь.
Мне очень хочется жить в развитой стране с умными и культурными людьми. И подобные меропритятия способствуют развитию сознания людей. Каждый год мы можем видеть разницу между мирным маршем и ребятами, которые хотят любви и счастья, и их противниками, которые кричат про якобы традиционную гетеронормативную семью и колотят всех без разбору. В такие моменты понимаешь, что пора уходить от варварских принципов и нужно развиваться.
Так же благодоря Прайду я завел новые знакомства с разными людьми и правозащитными организациями, что вдохновило меня на новые идеи касательно активизма.
Анна, волонтерка безпеки Маршу Рівності:
— Досі не можу забути, як після нашого веселкового флешмобу у Запоріжжі, на учасників акції напали агресивно налаштовані молодики. Поліція тоді виявилася безсила — нападники залишися безкарними. Для мене це значить лише одне — моя особиста безпека поки, нажаль, лише у моїх руках. Саме тому я вирішила бути волонтеркою Маршу Рівності.
З самого початку організатори готували нас до найгіршого, навіть до того, що у колону людей можуть кинути щось вибухонебезпечне. Лише від однієї думки про це стає жахливо, чи не так?
Але, на щастя та завдяки спільним зусиллям організаторів та правоохоронців, Марш Рівності відбувся без суттєвих та масових сутичок.
Не дивлячись на те, що я була волонтеркою безпеки, я так само відчувала себе й учасницею Маршу, адже я так само хочу рівних прав та можливостей для всіх людей. Для мене причетність до Маршу стала таким собі досвідом виходу із зони комфорту, який врешті залишив позитивні емоції та надію на те, що у нашій країні ситуація з правами людини для ЛГБТ+ людей все ж зміниться на краще.
Ростислав Мілевський, директор Гендер Зед:
— Участь у Марші не передати емоціями! Це піднесення, солідарність, свято, безпека і, безперечно, відчуття подяки усім, хто долучилися до організації цієї національної акції. Я дуже тішуся, що в цьому році Запоріжжя на Марші Рівності було представлене ще потужніше і ще масовіше. Хтось поїхав власним коштом, а комусь наша організація допомогла у придбанні залізничних квитків, попередньо організувавши акцію збору коштів #ТиРобишПрайд за методом підвішеної кави. До речі, величезне дякую усім благодійникам, які підтримали цю акцію фінансово.
