Взяти за руку кохану людину у кафе, поцілувати її на вулиці просто тому, що переповнюють почуття, або ж застрибнути у машину швидкої аби бути поруч коли твоїй половинці дуже зле. Чи просто разом ходити по магазину, взявшись за руки, обираючи овочі для недільного обіду і не ловити на собі косі погляди. Усе це прості буденні речі, на які люди гетеросексуальної орієнтації не звертають увагу і не цінують, бо ніколи не мали з цим проблем.
Для гомосексуальних людей подружнє життя в Україні є випробуванням, проблемою, а іноді і небезпечним викликом. Українське суспільство повільно рухається у напрямку толерантності, але цей рух більше схожий на дивний танок, де два кроки вперед і один назад.
Мені довелось працювати у інтернаціональному середовищі, але в українській компанії, серед якого дуже виділявся один американський хлопець Зак. Виділявся насамперед тим, що не бажав за потрібне приховувати свою гомосексуальність. Але і він зізнавався, що дехто з колег, коли дізнався про його орієнтацію, перестав з ним ручкатись.
«Мабуть він думав, що це передається через рукостискання», – жартував хлопець, але у його голосі я впізнавала нотки суму.
ФОТО: Зак Нельсон, КиївПрайд 2019
Формування сексуальної орієнтації
Щодо цього до сих пір серед науковців точаться диспути. Вперше у професійній літературі термін «гомосексуальність» з’явився з-під пера німецько-австрійського психолога, науковця та криміналіста Ріхарда фон Крафт-Эбінга. У 80-ті роки ХІХ століття він опублікував свою книгу «Психопатія сексуаліс», де виклав власну теорію про зв’язок схильності до мастурбації та формування орієнтації. На його думку саме бажання еротичного задоволення, а не виконання функції із продовження роду, могло стати причиною того, що він називав однією із 200 девіацій сексуальної поведінки. «Як би там не було, чоловік, який уникає жінки, і жінка, яка піддається статевим насолодам, обидва вони представляють явище ненормальне», – зазначав Ріхард фон Крафт-Эбінг. Через десять років після публікації цієї книги німецький лікар Магнус Гіршфельд публікує інше дослідження під назвою «Сафо і Сократ». У цій книзі, написаній щоправда під псевдонімом, він наполягав, що гомосексуальність є варіантом сексуальної норми, а не патології. До речі Гіршфельда сьогодні ми б назвали одним із захисників ЛГБТ-спільноти, адже зокрема він наполягав, щоб у Пруссії відмінили покарання за гомосексуальні стосунки.
На початку 20 століття американець Альфред Кінсі запропонував власну шкалу, яка не обмежувалась бінарним поділом на гомосексуалів та гетеросексуалів. Зокрема його дослідження продемонстрували, що статева поведінка, думки і почуття людей щодо своєї або протилежної статі змінювалися з часом. На основі цього дослідження була розроблена «Шкала Кінсі», яку до цих пір використовують науковці для визначення сексуальної поведінки людини.
У 1994 році Американська психологічна асоціація, одне з найбільш впливових об’єднань професійних психологів у світі, провела дослідження, згідно якого заявила, що гомосексуальність не є питанням особистого вибору і формується ще до народження дитини. Пізніше вчені Массачусетського технологічного інституту прийшли до висновку, що близько чверті гомосексуальної поведінки людини може визначатись генетичними факторами, але одного такого гену, який впливає на формування орієнтації немає. Дослідження тривають, але жодне з них не підтвердило теорію про те, що гомосесуальність може бути нав’язаною. Таким чином, протести проти прайдів, заборона демонстрації гомосексуальних стосунків у мистецтві та кіно (якими, до чері, славиться законодавство Росії) та інші рухи проти ЛГБТ-спільноти не мають нічого спільного із науковими твердженнями, а тому можуть трактуватись суто як прояви певних політичних позицій, не пов’язаних з об’єктивним життям сучасного суспільства.
А в Україні що?
В українському суспільстві прояви дискримінації все ще дуже поширені.
«Сходити в ресторан гею в Україні легко, але бути парою за столиком складніше. Показувати свою любов, чи подарувати квіти, та обійматися чи просто за руку сидіти майже неможливо. В США, в більшості Штатів можна відкрито себе відчувати. Я дуже радий цьому, бо бути як «друзі» зі своїм хлопцем не хочу. Та хочу щоб в Україні було так само», – каже Зак.
Хоча і в ліберальній Америці одностатеві шлюби усі Штати легалізували лише кілька років тому – у 2015-му, загальне сприйняття іншої, аніж гетеросексуальності, значно толерантніше. Цьому кроку сприяло існування організацій, які захищають прав людей. Зокрема, одна з найбільш активних Human Rights Campaign бореться проти дискримінацій проти ЛГБТ-людей в США вже більше 15 років. Зараз ці організації підтримують та продовжують відстоювати права ЛГБТ.
ФОТО: Зак Нельсон, КиївПрайд 2019
В Україні гей-пара, навіть після 20 років спільного життя, не визнається законом як подружжя. Особливо болісно цей недолік законодавства може проявитись при розподілі спадку. За Законом України проживання різностатевих партнерів однією сім’єю без шлюбу не являє собою підставу для виникнення у цих суб’єктів прав, а також обов’язків подружжя, не кажучи вже про одностатеві пари. Утім, відповідно до п. 1 ст. 1264 ЦК України різностатевий партнер може бути визнаний спадкоємцем 4-тої черги шляхом проживання зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини. Для одностатевих пар не передбачено і такого. Так само питання спільного проживання партнерів постає при необхідності складних медичних втручання. Одностатеві пари в Україні – це завжди два друга чи дві подруги, сусіди, товариші, але не пара.
«Але загалом більшість українського суспільства вже готове прийняти будь-яку різноманітність і строкатість», – вважає американець Зак. «Я впевнений, що звичайному українцю чи звичайній українці все одно на орієнтацію іншої людини. Дискримінація, звісно, ще існує, але треба жити відкрито, та захищати свої права», – каже він.
Зак прожив в Україні понад 5 років та жодного разу не намагався приховати свою орієнтацію.
Рух за права ЛГБТ насправді охоплює значно ширші питання, ніж права одностатевих прав. Суспільство для свого адекватного розвитку повинно забезпечити однакові умови для усіх людей, незалежно від кольору їх шкіри, етнічного походження, фізичних особливостей та сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності. Адже тоді енергія ненависті та руйнування заміниться енергією творчості та створення нових форм, які зможуть прийняти виклики 21 століття та разом знайти нові шляхи для комфортного існування усіх людей поряд.
Анна Костюченко
Журналістка
Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту “Writing For Diversity” за підтримки “Програми Східного партнерства” Федерального міністерства закордонних справ Німеччини
