Проект закону про заборону пропаганди гомосексуалізму в Україні можуть розглянути у листопаді чинним складом парламенту.

Це припустила в коментарі ВВС Україна співавтор документа, депутат Катерина Лук’янова. За її словами, законопроект наразі відправили на розгляд до парламентського комітету зі свободи слова та інформації.

«Головне питання зараз — термін „пропаганда“. Якщо для цього законопроекту визначать, що мають на увазі під цим терміном, тоді, я думаю, його винесуть до парламентської зали на друге читання», — сказала депутат.

На невизначеність термінів у документі вказують правозахисники. У разі, якщо закон набере чинності, суд зможе притягнути до кримінальної відповідальності людину, яку визнають у пропагуванні статевих стосунків між однією статтю перед дітьми.

Автори ініціативи на чолі з комуністом Євгенієм Царьковим вважають одностатеві стосунки загрозою національній безпеці, моральною розбещеністю і збоченням.

Їхні опоненти у відповідь кажуть, що закон дозволить шантажувати людей. І, якщо його таки ухвалять, Україна, яка колись першою серед пострадянських республік скасувала кримінальне переслідування сексуальних меншин, стане також першою, хто зробив суттєвий крок назад у цій сфері.

Гітлер, Сталін і Параджанов

Історія законодавчих проблем для геїв в Україні починається в 1934 році, коли у радянському кримінальному кодексі запровадили статтю за гомосексуалізм.

У 1960-му та стаття отримала нову редакцію — відтоді за мужолозтво, яким називали статеві зносини чоловіка з чоловіком, садили до в’язниць на 3-5 років. Добровільний характер цього процесу не скасовував покарання.

Невдовзі ця стаття стала ще одним інструментом «чисток» і боротьби з політичним інакомисленням. За свідченнями істориків, обвинувачення в шпіонажі і контрреволюційній змові часто поєднували із обвинуваченнями у гомосексуальності.

Серед тих, кого засудили за одностатеві стосунки, був, приміром, кінорежисер Сергій Параджанов, справу проти якого багато хто вважає політичною.

Загалом невідомо, скільки саме людей засудили за гомосексуальні стосунки впродовж 1930-1980-х років, але дослідники стверджують, що щороку це давало привід відправити у концтабори приблизно 1000 чоловіків.

В 1991 році — на два роки раніше від Росії — Україна стала першою серед колишніх союзних республік, які «легалізували» геїв. Відповідний документ був одним з перших ухвалених Верховною Радою законів після підтвердження української незалежності на референдумі 1 грудня 1991 року.

Цей крок керівник Гей-форуму України Святослав Шеремет нині називає прогресивним, хоча влада, на його думку, не довела справу до кінця.

«Ніхто не пояснив, що кримінальне переслідування за добровільний статевий зв’язок між дорослими людьми було інструментом тоталітаризму в боротьбі з інакомислячими. Ніхто не згадав, що це покарання було майже синхронно запроваджене режимами Гітлера та Сталіна», — сказав пан Шеремет ВВС Україна.

Комуністи проти

Паралельно з розвитком публічної дискусії щодо гомосексуальності поляризувалося ставлення суспільства до цієї групи людей: «Частина прониклася органічним несприйняттям гей-лесбійської спільноти, інша — виявила толеруюче ставлення», — розповідає голова Гей-форуму.

У травні цього року ходу представників секс-меншин у Києві скасували після того, як невідомий розпорошив сльозогінний газ на її організаторів. Святослава Шеремета побили на столичній вулиці, а пізніше його облили кефіром.

Традиційно проти публічної діяльності геїв виступають представники правих партій і організацій, а також релігійні громади, які влаштовують свої мітинги під гаслами захисту сімейних цінностей.

Але повернутися до певних обмежень стосовно ЛГБТ-спільноти на законодавчому рівні запропонували чомусь у Компарії — депутат її фракції у парламенті Євген Царьков очолив перелік авторів законопроекту проти «пропаганди гомосексуалізму в Україні».

«Основна кількість жителів нашої країни, пострадянського простору, вважають це відхиленням, при чому я цих людей (геїв) не хочу нічим ображати — я впевнений, що це — хвороба, відхилення від норми», — пояснював свої дії депутат у коментарі ВВС Україна.

Після того, як парламент ухвалив документ у першому читанні, його засудили в ПАРЄ, ООН, свою незгоду висловила уповноважена з прав людини в Україні Валерія Лутковська, а правозахисники назвали документ безглуздим.

«Я не бачу інших, окрім суто популістських, причин для появи цього закону. Нічого, окрім шкоди, він не принесе. У нас і так зашкарубле та провінційне ставлення до цих речей. У західному суспільстві воно набагато ліберальніше. В цьому сенсі держава виглядає не дуже добре», — сказав ВВС Україна голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров.

За його словами, минулого року в Україні скоєно сім злочинів на ґрунті ненависті до представників ЛГБТ-спільноти.

Між культурою і авторитаризмом

Не можна дратувати людей — пояснює ситуацію соціальний психолог Олег Покальчук, на чию думку, діяльність представників ЛГБТ-спільноти часто є провокативною відносно українського суспільства, а західний устрій не завжди ідеально підходить країні.

«Приватне життя людей — це дійсно їхня особиста справа. Але як тільки вони виходять за межі своєї спальні, вони потрапляють у суспільство, в якому склалися певні моральні традиції, певні звичаї і певні преференції. Наскільки вони добрі і погані — судити з чиєїсь точки зору не коректно. Нам просто треба орієнтуватися на ті традиції, які в нас склалися в суспільстві. Якщо ми вважаємося країною, чиї звичаї сформувалися на базі християнських цінностей, то треба розуміти точку відліку», — сказав експерт.

Вирішальним у ставленні до цього питанні, на думку пана Покальчука, є моральний тип культури, в якому виховувалися нинішні українці. І все ж, дехто з дослідників соціуму вважає такий стан речей ознакою певної відсталості в його розвитку.

«Українське суспільство ніколи не було толерантним — ні в патріархальні часи, ні в романовську епоху, тим паче — в ленінсько-сталінські часи. Ми запізнилися в своєму історичному розвитку і не виховали в собі автентичну толерантність», — сказав ВВС Україна публіцист Вадим Скуратівський.

«Наше суспільство загалом сповнене ненависті. Бідні ненавидять заможних, таксисти ненавидять маршрутників, галичани ненавидять донеччан, селяни недолюблюють містян, гомофоби готові розбити лице гомосексуалам…», — доповнює голова Гей-форуму Святослав Шеремет.

Окрім того, очевидна історична проблема, на його думку, ускладнилася «в останні політичні сезони», коли Україна, як вважає пан Шеремет, перетворилася на авторитарну державу.

«А авторитарний світ підкреслено нетолерантний до будь-яких проявів — чи звичайної людської ексцентрики, чи до якоїсь граничної ексцентрики. Ми трохи у безвиході, і нам потрібен великий історичний час, щоб відкластися від цієї, грубо кажучи, дурості. Світ стає надзвичайно складним, а Україна в особі нинішньої її провідної політичної еліти стає дедалі примітивнішою».

Як перестати тицяти пальцем?

Геям набагато легше порозумітися з довколишніми людьми у невеликих компаніях, ніж на рівні всієї української громади.

«Бувало, що на вулиці, навіть в нашій компанії, хтось відкрито негативно про нього висловлювався. Але у спільній компанії більшість людей захищали його. І коли в цій компанії з’явилися люди, які люблять його таким, як він є, він перестав соромитися своєї орієнтації. Йому була важлива ця підтримка», — розповіла ВВС Україна киянка Альона Кочкіна про складнощі свого друга гомосексуала.

«Люди дозволяють собі тупі жарти, які їм здаються смішними. Наприклад, розповідати в його присутності анекдоти про геїв і дивитися на його реакцію. Одним словом, поведінка така, як в дитячому садку, коли хтось там впісявся, а вся група тицяє пальцями і сміється», — каже Ірина Макарчук, яка товаришує з геєм.

Дівчина розповідає, що й сама не одразу змогла прийняти його зізнання про свою сексуальну орієнтацію, але переїзд на навчання до Європи зробив свою справу.

Перебування в західних країнах, на думку гей-активістів, є одним із найефективніших методів подолання гомофобії. Коли люди тимчасово живуть у суспільстві, де до гомосексуалів ставляться інакше, або просто подорожують на Захід, вони починають дивитися на проблему під іншим кутом.

«Помилково думати, що в Європі геїв люблять більше, ніж деінде. Насправді ніхто тут не змушує любити геїв, чи, приміром, товстих людей або блондинів. Ти вільний у своєму смаку та виборі. Але твоя позиція, думка і ставлення не дозволяють тобі ображати інших», — розповіла Ірина Макарчук.

Дещо з історії ЛГБТ-руху в Україні

 1994 року мін’юст зареєстрував першу національну гей-лесбійську організацію — «Ганімед». Почався розвиток гей-бізнесу — з’явилися місця дозвілля для геїв, у різних містах влаштовували тематичні вечірки.

Почали також з’являтися перші відкриті гомосексуали на кшталт співака й телеведучого Костя Гнатенка, видавця й громадського лідера Леоніда Нефедовича, феміністки Лайми Гейдар.

1993 року в Україні перестали розглядати гомосексуальність як медичне відхилення.

З 1998-го відкритим геям дозволили викладати у навчальних закладах.

2008-го року перестав діяти наказ держкомстату, згідно з яким міліція повинна була вести облік представників секс-меншості.

«Переломним став 2006 рік, коли ЛГБТ-рух різко перемістився з „околиць“ суспільно-політичного життя ближче до його центру: закінчилося сприйняття цього громадського руху як чогось маргінального», — вважає Святослав Шеремет.

На початку 2011 року Рада ЛГБТ-організацій України здобула легалізацію від міністерства юстиції.

ВВС