Ніщо не віщувало філософії…
Подружка старшої дочки несподівано вирішила стати мамою у свої дев’ятнадцять. Нехай. Діти – це прекрасно, а знання щодо становлення на ноги, кар’єру, надбання стійкості, засвоюються не завдяки порадам. Щастя – дитя прийняття власного досвіду.
Термін вагітності маленький. Імовірно, буде хлопчик. Коли можна допомогти речами, зовсім легка для дарувальника допомога виходить, що радує.
Настав час відкрити коробку новонародженого з різноманітними вже замаленькими на дворічну молодшу дочку милими дрібничками. Проводжу класифікацію. Рожева купка нарядів… Синій і сірий одяг складаю докупи… Червоне, напевно, до рожевого… Біле… тут ступор. А діточкам якої статі відкладати зелене? Лимонне? Фіолетове? У ромбики? Чорне? Як і за якими критеріями статі, або ж гендеру, розкладати яскраві речі?
Чому ми, умовно дорослі, задаємо ці критерії і примушуємо дітей жорстко їх дотримуватись?
Чому саме такі шаблони: дівчаткам – рожеве, хлопчикам – блакитне?
Якщо синій – колір мужності, то звідки з’являються гомофобне: “Ой дивися, він голубий, фу-фу”?
Занадто виражений блакитний і рожевий кольори – теж поза шаблонами соціуму?
Чому, ким, навіщо заведено: колір норми блакитний і рожевий як ознаки гендерної ідентичності? Щоб було зручно дорослим розрізняти діточок? Рожевим – ляльки, синім – машинки?
А якщо хочеться зелене і машинку їй, а червоне і ляльку йому?
Адже дитячі уми допитливі, вони помічають нав’язане.
Діти люблять бути яскравими, гучними, помітними.
Бути барвистою – нормальний стан щасливої людини.
Ми усі – різнокольорові. Починаючи з відтінків шкіри.
Кольори волосся від природи – від попелястого до чорного через наростання русявого тону.
Кольори очей – сині, карі, сірі, зелені, блакитні, чорні, мінливі очі, очі-хамелеони.
Бути різним, відрізнятися від інших природно.
І, ясна річ, всім зрозуміло: кожен і кожна – індивідуальність.
Розібралися ніби.
Але…
Людина з давніх часів боялася невідомості. У печері сиро і погано пахне, зате ведмідь не зжере.
Ніч, темрява, подорожі за горизонт, чудовиська і диваки лякають.
Терміново потрібний зрозумілий класифікатор, щоб розум не хвилювався. Ми, люди, навчилися носити одяг. Вважаю, в печерах наші далекі пращури-чоловіки особливо не хвилювалися, що можуть виглядати як жінки. Не до того було: шкіру начепив на себе і вперед, на полювання для виживання роду. Середньовічні і пізніші наряди придворних теж не про статеві відмінності, як на мене. Виходить, при дворі Людовиків густо напомаджений чоловік у панчохах – це норма, а Франція – визнаний у всьому світі центр моди і смаку. А на Прайді чоловік у сукні та з макіяжем вже стає вигнанцем і піддається переслідуванню.
Значить, епоха задає параметри моральності. Поціновувачі ортодоксальності вказують нам на джерела інформації з минулого, мовляв, раніше люди були чистіші духом, не помічені в “лесбійстві” та “гействі”.
Цікаво. Уперше історія про любов двох жінок отримала широкий розголос завдяки поетесі Сафо та її коханій. Справа була на грецькому острові Лесбос, назва якого, власне і лягла в основу іншої назви. Історія давня, відстань до неї вимірюється в століттях. Цілком собі джерело.
Або ось історія про Спарту. Мужні воїни, справжні захисники своєї землі. У здоровому тілі здоровий дух. Історичні хроніки твердять: юнаки так сміливо билися, адже билися плече до плеча зі своїми коханими. Такі ось суворі хлопці. Зі стародавніх часів.
Варто відмітити, що в питаннях сприйняття гендерного вираження інших людей і толерантності лежить уміння вийти за межі втовкмаченого батьками/школою/суспільством.
Це от як зі горезвісними кольорами фарби.
Я носила з дитинства стрижку-каре. Зручно й красиво. Шорти, майка, розбиті коліна, дерлася по деревах, немов кішка.
Одяг усіх барв веселки палав на мені, як на однолітках-хлопченятах. З ними ми дружні і нині більше, ніж з жіночим царством. Можу в думках, що там, вголос подумати: “я пішов”.
Як зараз зрозуміло, людина, народжена в жіночому тілі, з активними чоловічими генами. Мене б не чіпали – я б сама з усім розібралася. І з одягом, і із стрижками, і з сексуальністю.
Де там! Особливість так званих класичних суспільств в їхньому вмінні бджолино передати через стінки стільників через колективний несвідомий розум сигнал тривоги:
“Ця бджола – хлопчик, вона повинна багато працювати й бухати. Натомість вона танцює і потайки пробує косметику. Тривога, вулику! Тривога!”
Треба виправити людину, загнати під стандарт. У моєму випадку мало місце випробування рожевим кольором. Відразу вільне безстатеве деревне життя було закінчене. Мати відчула недобре, наполягла на відрощуванні волосся (ну гаразд, цікавий досвід) і накупила доньці рожевого одягу.
Мені здається, саме тоді я зрозуміла, як і чому матюкаються люди. Своїми дитячими словами, звичайно. Але це були, …, рожеві блузи з рюшами, картата спідниця – літній і зимовий варіанти в рожеву також клітинку. Рожеві гольфи з жорсткою гумкою і рожеві лаковані туфлі. З боку могло скластися враження, що когось добряче знудило рожевим зефіром на живого підлітка. Абзац.
Хрустке, накрохмалене, колюче, незручне. Уніформа на кожен день.
Я люто зненавиділа її.
“Нав’язування жіночої ідентичності без згоди піддослідної”, – після років психотерапії можу сформулювати я, умовно доросла.
“Ой, як красиво!” – пускав слину весь тітчин соціум.
“Що за пастка з одягу? Як з неї вибратись?” – з відчаєм думала підліток -я.
На черговому дереві спідниця порвалась.
Сині джинси – символ свободи не тільки в Америці, скажу я вам.
До чого призводить психологічне насилля, особливо у дітей і підлітків, вже ніби широко розповсюджено у суспільстві.
Депресії, самогубства, роки неймовірних страждань замість повноцінного життя, душевні травми, нездатність визнати власну особистість та жити щасливим.
Формулювання проблем ґрунтуються на почуттях людей, яких примушували не бути собою, бути зручними.
Наслідки тиску суспільства нібито нормами – коли у дорослої мене навіть після роботи з психологами при погляді на рожеві одежинки у вітрині починається легкий тремор.
Як доросла пансексуалка – приймаю свій страх рожевих нарядів. Даю йому місце.
Тільки сьогодні дізналася з тематичної книги про дослідження: до 50-х років ХХ століття саме хлопчаків одягали в рожевий, адже він такий “яскравий, мужній”, а дівчат у блакитний, адже цей колір пастельний, що “відповідає жіночий ліричності й слабкості”.
Чи нав’яжуть нам шаблони кольорів, вибору партнера, гендеру, мови, стягу, країни проживання, сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності, а чи може ми самі створимо свій світ – вирішувати нам.
До майбутнього немовляти з початку історії відправляються маленькі одежинки всіх відтінків. Хай росте та має вільний розум.
А нам, незалежно від наших особливостей, – щастя та власних рішень.
Ганна Сергеєва
Громадська активістка
Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту “Writing For Diversity” за підтримки “Програми Східного партнерства” Федерального міністерства закордонних справ Німеччини
