Бачу в метро декількох диваків. Одягнених згідно традицій цієї місцини. Адже рок-н-рол з людини брижче як сік зі стиглої вишні. Посміхаюсь їм, навіть через маску та сонцезахисні окуляри. Тепло від серця до серця відчутне.
Навпроти, також зануривши погляд у віртуальний світ, сидить тендітна дівчина. Проте сувора, в сорочці-унісекс, з короткою стильною зачіскою, прямими темними джинсами. Навіть візерунки на взутті – все з «чоловічого» світу.
Все добре, та жінка нібито вільна. За однієї умови – якщо вона, жінка, схаменеться, і одного дня полишить свої мрії та амбіції й вийде заміж. Вже звичним протореним шляхом – діточки, краще багато, та кухня.
Віууу.
Можливо тому суспільства так важко розуміють: жінка може обрати взагалі іншу долю. Замість традицій – новаторство. Замість кухні – ступінь докторки наук. Не діточок – а розробку ракет.
Й, найстрашніше, замість традиційного шлюбу – рівноправний союз з іншою жінкою.
Так потрохи розумієш: тема ЛГБТ – не про секс. Це про свободу бути собою, істинну свободу, коли ніхто не має права тобі насаджувати – з ким ділити побут та ліжко та що робити по життю.
Звичайно, стереотипні моделі, що віками тримали людей у видимості «вільного» вибору, так просто не здають позиції домінування у свідомості мас. Ще нещодавно ми, жінки, сльозами, боями, втечею з дому відстоювали свій нетрадиційний вибір – між чоловіком-багатієм, наприклад, та простим студентом за покликом серця. Скільки дівчат були, та що там, і зараз примусово видані заміж. Бо так треба.
«Будь така як всі, і будеш щаслива» – диктувати нам з дитинства жіночі моделі поведінки.
А тут бунт. Вона хоче жити з жінкою?! Ми ніколи не побачимо онуків? Страшне…
Дивно: коли дітки народжуються хворобливі та батькам пофіг, бо вони пропивають дитячі грошенята й луплять малечу – то є традиційна родина, ніби щаслива. А як дві дорослі адекватні людини вистраждали свій вибір і створили родину – то це трагедія.
Як на мене, жити у світі подвійних стандартів – ось що є трагедією.
Ми потрохи змінюємо світ.
Для початку через власну свідомість.
І я кажу своїй внутрішній ханжі: “Ша!” та посміхаюсь, коли бачу закоханих дівчат, які тримають одна одну за руки. Ту дівчину, що дала мені привід для роздумів, зустріла кохана на станції.
Свобода – то шлях, де кожен крок важливий.
Дозволяючи іншим робити їхній вибір,– бути собою, чи все життя приховуватися,– ми робимо цей світ трохи добрішим.
Ганна Сергеєва
Громадська активістка
Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту “Writing For Diversity” за підтримки “Програми Східного партнерства” Федерального міністерства закордонних справ Німеччини
