У мережі Facebook на початку тижня стартувала акція “Я не боюсь сказати”, пише Газета по-українськи. Жінки і чоловіки публікують власні історії про сексуальне насильство, приниження на гендерній основі, домагання і навіть зґвалтування.
Розпочалось все з посту у Facebook громадської активістки Анастасії Мельниченко: “Я хочу, аби сьогодні говорили ми, жінки. Аби ми говорили про насильство, яке пережила більшість з нас. Я хочу, аби ми не оправдувалися: “Я йшла у спортивках серед дня, а мене все одно схопили”. Бо нам не треба оправдуватися. Ми не винні, винен завжди насильник. Я не боюсь говорити. І не почуваюся винною”.
“Акція для багатьох стала своєрідною терапією і відкрила очі на проблему, яка близька мільйонам українців, – говорить київський психолог Валентина Домська. – Сміливість зізнатися знайшли у собі тисячі користувачок Facebook. Дехто відкрився і вже через кілька годин пошкодував – видалив свій пост або навіть власну сторінку у соцмережі через коментарі. Наше суспільство не готове нормально реагувати на такі одкровення”.
Які наслідки може мати флешмоб?
– Недосконале законодавство з захисту жертв насилля, недовіра до правоохоронної та судової системи змушує постраждалих мовчати роками. Рідко побачиш дописи у соцмережах про біль і розчарування. Найчастіше у своїх записах люди хвастаються, як їм добре. Зараз інтерес до акції великий. Вона збурила соцмережу. Виходить за межі нашої країни. Постами діляться жінки з Туреччини, Німеччини, Штатів.
Від такого зізнання жінка може постраждати у майбутньому?
– Це може відгукнутися, коли влаштовуватиметься на нову роботу чи почне стосунки з новим партнером. Знайома потерпала від рук колишнього чоловіка. Вирішила оприлюднити проблему у соцмережі. Через місяць розлучилася. Наступного року зустріла іншого. Зустрічалися, готувалися до весілля. Все було добре, доки той її пост не прочитала сестра коханого. Вона продемонструвала його батькам і брату. Хлопець покинув дівчину. Образився, що не розповіла йому про це раніше. Не всі спроможні адекватно прийняти те, що сталося з його сестрою, подругою, співробітницею. Акція пронеслася, ніби хвиля. Зізналися про насильство навіть ті, хто не був готовий до такої сповіді.
Як варто реагувати друзям на такі зізнання?
– Будьте максимально толерантними. Треба підтримати людей за їхню відвертість. Вони розраховують на підтримку. Але отримують у відповідь не тільки критику, але й купу запитань: “Як це сталося?”, “Чому раніше мовчала?”, “Чому не подала заяву в міліцію?”. Не нав’язуйте свою підтримку і не давайте оцінок. Реакція співбесідників може ранити більше, ніж сексуальне домагання.
Чому чоловіки часто реагують агресивно у коментарях?
– Вони сприймають звинувачення на свою адресу. Але ця акція не є античоловічою. Ті, що сміються чи плюють у бік жертви – підтримують вчинок насильника. Люди, які негативно реагують на подібні акції, швидше за все, переживали подібний досвід у своєму житті. Українці розучилися співчувати і співпереживати. Засуджують жертву і виправдовують маньяків.
Чи винна жертва?
– Ні, не винна. Таку думку нам нав’язує етнопсихологія, яка піднімає чоловіка над жінкою. Хто вирішив, що йому усе дозволено? Чому жінка мусить підкорятися?
Нагадаємо, історії про сексуальне насильство підірвали інтернет на початку тижня.
