Антон Дорох, активіст з України, розповів про подвійну дискримінацію ЛГБТІК-мігрантів в Німеччині та про конфлікти інтересів всередині російськомовної організації «Quarteera» у Берліні.

 

Неурядова організація «Квартира» у Берліні здійснює соціальні, культурні та освітні проєкти проти гомофобії та трансфобії. Серед головних цілей організації – подолання дискримінації російськомовних мігрантів у Німеччині та співпраця з ЛГБТІК-організаціями в державах-спадкоємицях колишнього СРСР. «Квартира» спільно з іншими німецькими ЛГБТІК-організаціями багаторазово виступала організатором різних демонстрацій та мітингів за підтримку прав ЛГБТІК у Росії та інших країнах пострадянського простору. У планах – створення професійної консультативної служби із професійною психологічною та юридичною допомогою.

Цього року активісти «Квартири» організували перший прайд в районі Марцан-Хеллерсдорф на північному сході Берліну. У майже 270-тисячному Марцані живуть приблизно 30 тисяч російськомовних берлінців. Учасники й учасниці прайду заявили про свою ідентичність та підтримку. Незважаючи на те, що кількість учасників організації з Росії превалює, у «Квартирі» є вихідці з Середньої Азії та України.

 

«Це ненормально, якщо ти не можеш знайти житло, друзів та роботу»

На початку окупації українського Донецька Антон закінчував університет, робив постановки в студентському театрі, працював журналістом у місцевій газеті і паралельно знімав відео. У Німеччину хлопця запросила компанія, яка шукала журналістів з навичками відеозйомки. Спочатку Антон відпрацював випробувальний термін, потім компанія запросила працювати на постійній основі. Так у жовтні 2014-го року хлопець остаточно переїхав до Берліну. Три роки працював у ньюзрумі, займаючись постпродакшеном. Антон був з тих, кому, за його ж словами, пощастило переїхати в Берлін без проблем.

Багатьох зусиль вартував переїзд до Німеччини дівчини Антона, який так і не відбувся. У хлопця була робоча німецька віза, тому пара оформила шлюб і почала «возз’єднання сім’ї». Вони очікували, що компанія найме її, але цього не сталося. Наступні перепони – апостиль у міністерстві закордонних справ, замість міністерства юстиції, протермінований сертифікат інституту Гете. З 2017-го року пара має відкриті стосунки, і кожен живе своїм життям.

Антон Дорох. Джерело: фото з соціальних мереж

«На тлі цієї ситуації я почав помічати кількість дискримінації тут (у Німеччині). З дискримінацією на ринку житла стикаються практично всі люди з досвідом міграції та расизму. Через дискримінації на ринку праці їм набагато складніше знайти роботу. Левова частка часу і сил йде на вивчення мови і культури, а також організацію мінімального побутового комфорту. З подібним обмеженням прав стикаються всі мігранти та мігрантки, незалежно від їх сексуальної та гендерної ідентичності. Спочатку здається нормальним, коли ти не можеш знайти житло, друзів, роботу. Потім я зрозумів: ненормально, що людина не може просто переїхати в іншу країну. Коли я почав розбиратися в цьому, увімкнувся режим активізму»

 

Донецьк 2014-го, «Квартира» і переосмислення власної сексуальності

Будь-які політичні революції пробуджують суспільну свідомість. З 2014-го року, на думку Антона, Україна набагато сильніше просунулася у розвитку демократичних інституцій порівняно з Російською Федерацією. До активізму у «Квартирі» хлопець прийшов частково через те, що на досвіді війни в Україні відчув, як це працює. На пострадянському просторі є чітке розмежування кордонів, і так само чітко відчувається політична позиція однієї країни щодо іншої. Антон каже, що усі в «Квартирі» розуміють, що межі – це застарілі концепти. Але через російську мову «Квартиру» часто сприймають як винятково російську ЛГБТІК-спільноту у Берліні. Антон відчув, що коли ти українець і приходиш в ЛГБТІК-організацію, де всі здебільшого з Росії, українська ідентичність починає розчинятися або ототожнюватися з російською.

«Коли я говорю неросійськомовним людям, що я з Донецька, отримую більше емпатії. Вони одразу запитують, як моя родина абощо. Коли говорю російськомовним, зустрічаю ніби замовчування. Може, вони відчувають якесь почуття сорому, що влада їхньої країни таке робить. Може, не хочуть торкатися теми, бо вона вже настільки насаджена російською пропагандою. Може, взагалі не знають, що це за місто»

Минулого року Антон приєднався до колони «Квартири» на Берлінському прайді. Згодом у хлопця виникло бажання допомогти організації креативно, переробивши банер та дизайн сайту. Уже на дні відкритих дверей «Квартири» Антон познайомився з активною частиною російськомовної ЛГБТІК-спільноти Берліну.

«Я не знав, що таке бісексуальність. Про гендер також мало розумів. Мені було дуже соромно торкатися хлопців, взагалі виявляти адекватне ставлення. Викорінення внутрішньої гомофобії змінило моє ставлення до власної сексуальності, адже мені дали свободу. Моя сексуальність така маленька, а свобода велика»

 

Інформаційна бульбашка у «Квартирі»

За рік українська влада не досягла прогресу щодо виконання стратегій, які стосуються прав людини ЛГБТІК. Про це йдеться у щорічному звіті Міжнародної асоціації лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерних та інтерсекс людей (ILGA). Проте значним досягненням є кількісне збільшення ЛГБТІК-прайдів у різних українських містах. У «Квартирі» Антон ділиться новинами з України зі своїми колегами, тому що переконаний, що розширювати оптику і ділитися досвідом всередині організації – важливо. За принципом більшості, порядок денний ЛГБТІК-людей в Росії відстежується активніше. В інформаційному аспекті всередині спільноти «Квартири» є свої меншини. Це логічно, але рефлексія щодо спільних проблем має базуватися на принципах рівності.

«Багато людей з «Квартири» не знають, що відбувається в Україні. Не знають, що у нас мало не у кожному обласному центрі є ЛГБТ-організації, що це все почало з’являтися в останні роки. Простежується колоніальна оптика. Поки ми розважаємося разом, усім все одно, хто звідки. Раптом хтось може почати говорити речі, які повторюють мотив дискримінації. Це момент вербальної образи, яку людина може не вважати такою. Хтось може почати висловлювати політичну позицію»

Колона організації “Quarteera” на Марцан-прайді. Джерело: Эхо Кавказа

 

Про низький поріг нетерпимості українців та українок

В Україні прайди досі залишаються правозахисними, а марші рівності традиційно закінчуються сутичками з представниками праворадикальних організацій. Антон розповів, що у Берліні знайомі дивуються, коли він розповідає їм про відкриті напади на активістів та активісток, ком’юніті-центри та офіси ЛГБТІК-організації. Певна річ, у Німеччині також здійснюються напади за ознаками сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності, але, за словами Антона, це поодинокі приховані випадки.

«Я відчуваю, що після 2014 року у нас стався зсув. Поріг нетерпимості став нижче у питаннях ЛГБТІК. Не хочеться вірити, що за зміни потрібно проливати кров. Але це і про страту громадян, яка формує портрет нації. Ми вже не ставимося до старих речей по старому. Можливо, у інших країн з пострадянського простору немає такого стрімкого розвитку. Це моя громадянська точка зору»

 

Англомовну версію цієї статті можна знайти за лінком.

 

Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту «Висвітлення ЛГБТ-питань у транснаціональній журналістиці» за підтримки «Програми Східного партнерства» Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.

 

Каракуца Олена

Журналістка-початківиця. Прагне словом спонукати до дії задля рівності всіх людей між собою