Стаття про усвідомлення власної ідентичності як лесбійки

 

У нашому суспільстві гетеросексуальність – це варіант за замовчуванням, а для деяких людей – єдиний варіант: навіть у 2021 році 71 країна світу криміналізує гомосексуальність. Ми живемо у світі, в якому люди сперечаються, чи варто викладати права ЛГБТКІА+ у школі, тому що це «може зробити всіх дітей геями»; в якому транс-люди занадто часто бояться за свою безпеку, коли ходять вулицями; в якому двом люблячим чоловікам заборонено одружуватися перед богом; і в якому лесбійські пари стають об’єктами фетишу, а їхні стосунки розглядають під мікроскопом. Тож як квір-людям знайти свою власну ідентичність, коли суспільство стоїть на заваді?

[ Англомовну версію цієї статті можна знайти за лінком]

 

У контексті дослідницького проєкту Writing for diversity молода лесбійка розповіла про власний шлях відкриття своєї сексуальності. Вона розповіла учасникам: «Я закохалася в дівчину і не знала, що це було». Їй довелося самій розбиратися в тому, що вона відчуває, і які це матиме соціальні наслідки. Цей порив є відправною точкою для даної статті про світ жінок-лесбійок. В інтерв’ю Ксенія Тулбуре (Xenia Tulbure), лесбійка з Молдови, розповідає про власний досвід, боротьбу та успіхи.

 

Як ти вперше дізналася про гомосексуальність?

Ксенія: Абсолютно точно не через суспільство і не через когось із моїх близьких родичів. У віці восьми чи дев’яти років я, як і всі діти, була на різних веб-сайтах, і саме так я зрозуміла, що гомосексуальність – це реальна річ, яка існує. Тому що, очевидно, коли я була юною, у мене було те, що інші б назвали гомосексуальними нахилами, але я насправді не знала, як їх описати або як їх визначити. Я просто думала, що це таке відчуття і що це нормально. Тільки коли я стала підлітком, я повернулася до цього знову.

 

Чи був у твоєму підлітковому віці якийсь конкретний момент, з якого ти почала більше думати про це?

Ксенія: Коли я справді усвідомила це, я була на Tumblr – хто б міг подумати! Десь у 2014 чи 2015 році був цей період нормалізації гомосексуальності в інтернеті, і всі писали про це. І там були пости симпатичних дівчат, які говорили: «Я не лесбійка, але заради неї стала би». Я щодня годинами споживала цей контент і в якийсь момент замислилася, чи я дійсно мала відношення до цього, чи то просто був синдром самозванця, тому що я мала справу з великою кількістю такого контенту. Я почала раціоналізувати власні почуття, і мені знадобилося кілька років без Tumbler, щоб зрозуміти, що це не так.

 

Найквірніше місце в інтернеті

У 2021 році Tumblr оголосив себе у пості у Twitter «одним із найквірніших місць в інтернеті», а також заявив, що «люди на Tumblr на 193% частіше ідентифікують себе як ЛГБТКІА+, ніж на будь-якій іншій платформі соціальних мереж». Інші дослідження також показують, що Tumblr є – або, точніше, був – протягом тривалого часу улюбленим онлайн-простором квір-людей для висловлювання своєї сексуальності та гендерної ідентичності. Однак недавній твіт Tumblr отримав порцію критики. У 2018 році платформа вирішила прибрати весь небезпечний для роботи та відвертий контент. Але використаний алгоритм заблокував не тільки недоречний «контент для дорослих», але і квір-контент, відштовхнувши багатьох людей від платформи.

 

Чи було тобі легко прийняти те, що ти квір?

Ксенія: Я повністю прийняла те, що я квір, я просто не приймала себе лесбійкою. Це було найбільш важким для мене. Довгий час я навіть боялася сказати це слово вголос чи подумати про нього. Воно було так стигматизовано в моїй голові. Я завжди думала: «А що як я просто не знайшла того самого хлопця? Люди, з якими я була, були не найкращими, але ж я не знаю всіх. Хтось має бути для мене». Але насправді це було не так. Насправді мене не приваблюють чоловіки. Ось і все. Але мені було важко це прийняти.

 

Як ти думаєш, чому це було так важко прийняти?

Ксенія: Важко було через цю вимушену гетеронормативність, яка щодня накладається на нас у кожній частині суспільства. Усе, що ми бачимо, є гетеронормативним: усі телешоу, усі книги, усі любовні історії, еволюція кожного персонажа. Буквально все будується навколо гетеросексуальних відносин. Вони змушують тебе думати, що ти ніколи не будеш повністю реалізованою як жінка, якщо у твоєму житті немає чоловіка.

 

Як ти розібралася з цими емоціями та відділила власні почуття від очікувань суспільства?

Ксенія: Мені знадобилося багато часу, багато саморефлексії та багато роботи над собою. Я все ще роблю це, і я все ще намагаюся дізнатися, чого я хочу і що я відчуваю до людей. У якийсь момент все зайшло так далеко, що я в голові склала список плюсів і мінусів того, щоб мати чоловіка в своєму житті. У дитинстві я справді вірила, що не можу робити речі самостійно. Що може зробити чоловік, а що я можу зробити сама? Я прийшла до висновку, що я цілком здатна зробити все з того списку.

 

Гетеронормативність…

…є центральним поняттям квір-теорії та описує соціальну систему цінностей, яка приймає лише дві статі (чоловічу та жіночу) і розглядає виключно гетеросексуальні стосунки як «нормальні». У дослідженнях цей термін використовується для аналізу та критики того, як переплітаються гетеросексуальність та гендерні норми по відношенню до влади, нерівності та домінування. У той час як гетеронормативним людям не доводиться сумніватися в цьому існуючому гетеронормативному порядку, квір-люди неминуче опиняються під впливом його структурної дискримінації в приватному та публічному контекстах. Наприклад, передбачувана нормальність гетеросексуальності, яку формують ЗМІ, може ускладнити дослідження власної квір-ідентичності, що описується терміном «обов’язкова гетеросексуальність».

 

Тобі щось допомогло чи хтось допоміг у пошуку своєї ідентичності?

Ксенія: Для мене дуже важливою стала репрезентація. Останнім часом, за останні три-чотири роки, квір-люди стали набагато більш представленими в ЗМІ. Багато людей робили камінг-аут і розповідали про свій власний досвід, що дійсно валідує твої почуття щодо себе та щодо того, як ти робиш різні речі. Крім того, для мене дуже важливим було багато читати про це, а також про те, як жінки емансипуються і як ми можемо визначити, чого ми хочемо.

 

Чи вважаєш ти репрезентацію лесбійок у суспільстві достовірною?

Ксенія: Квір-спільнота настільки сильно прагне до репрезентації, що в кінцевому підсумку просто підігріває стереотипи. Це не є достовірним і не допомагає репрезентувати людей. Майже здається, що все виходить навпаки. Квір-люди розглядаються як персонажі, яких можна віднести до тієї чи іншої категорії. «О, ти лесбійка? Це означає, що ти переїдеш жити до своєї дівчини на другому побаченні». Або «Ти буч? Ти носиш різнобарвні сумки?» Я настільки розгнівана, що відбувається саме це. Мені здається, що в більшості випадків це через те, що автори та режисери – гетеросексуальні люди. Дуже важливо здобути більше репрезентації безпосередньо від квір-людей – тих, хто розуміє, що квір – це не риса особистості. Комунікабельний і гей – це не те саме. Це не відноситься до тієї ж самої категорії. Поки ми не вирішимо цю проблему, я думаю, що репрезентація й надалі буде дуже шкідливою для квір-спільноти.

 

Чому репрезентація має значення

Наше споживання ЗМІ впливає на наше сприйняття світу і на те, що ми вважаємо «нормальним». Телевізійні шоу та фільми, радіопрограми та контент у соціальних мережах не лише інформують та розважають нас, але й формують наші особисті погляди та переконання. Тому репрезентація та у який спосіб вона зроблена має значення. Згідно звіту Nielsen, 26 відсотків із 300 топових американських програм на телебаченні, кабельному телебаченні і стрімінгових платформах у 2019 році мали окремих членів акторського складу, які ідентифікують себе як ЛГБТКІА+. 6,7 % з топ-10 членів акторського складу в розглятуних програмах були квірами. Однак ці цифри не дають жодного уявлення про достовірність або потенційну шкоду від нинішньої репрезентації ЛГБТКІА+ людей.

Source: Being Seen On Screen: Diverse Representation & Inclusion On TV. A Nielsen Diverse Intelligence Series Report, December 2020

 

Ти відчуваєш себе прийнятою в суспільстві?

Ксенія: Я відчуваю, що суспільство стало більш приймаючим, але не повністю. Останнім часом молоді дівчата стали набагато більше проявляти почуття одна до одної. Щоразу коли я бачу двох дівчат, які тримаються за руки і явно виглядають квірами, моє серце наповнюється радістю. Але відразу після цього я бачу якусь жінку, яка дивиться на них із гнівом в очах та щось бурмоче собі під ніс, і я думаю: «А, проїхали!» Видимість набрала темп, стало більше репрезентації і прийняття, тож я відчуваю, що молоді люди стали набагато сміливішими за моє покоління і набагато виразнішими в своїх емоціях. Але коли я кажу люди, я маю на увазі лише дівчат. Хлопців я ніколи не бачила, тому що для чоловіків гомосексуальність все ще дуже стигматизована. Це засуджується. Це розглядається як хвороба, аномалія. У нас є багато способів образити людей, називаючи їх геями за допомогою різних принизливих слів. Для жінок ситуація завжди була менш жорсткою. Дівчата завжди тримаються за руки і завжди більш емоційні. Тому люди будуть закривати очі і вважати, що вони просто близькі подруги.

 

Як ти оцінюєш офлайн-репрезентацію лесбійок у Молдові?

Ксенія: Зараз у цій сфері переважає квірбейтинг. Багато гетеросексуальних людей асимілюють і привласнюють собі квір-репрезентацію. Якщо квір-люди почнуть виражати себе, їх будуть дискримінувати, зупиняти і ображати. Це огидно, тому що коли це роблять гетеросексуальні люди, це добре, це дивакувато, і це круто. Я дуже сподіваюся, що квір-люди вважатимуть себе достатньо сильними, щоб показати, хто вони і що вони відчувають, і щоб бути самими собою настільки, наскільки це можливо, тому що це дійсно допомогло б показати широкий спектр квір-людей, яких ми маємо в цій країні. Я також намагаюся бути взірцем для молодих дівчат. Так само, як ті, яких я бачила в інтернеті. Я не могла побачити їх на вулицях, а це набагато краще, коли ти бачиш, що квір-люди дійсно існують. Коли ти розумієш, що ти не на самоті, що тобі не потрібно ховатися і що ти можеш повною мірою бути собою. Це надає сил. Навіть якщо ти просто побачиш одну людину на вулиці, це може змінити твій день, це може змінити цілий тиждень, і це може стати тим самим поворотним моментом, коли ти скажеш: «Добре, зараз я можу себе прийняти».

 

 

Пауліна Кречмар

Журналістка; вивчає міжнародні комунікації; інтерсекційна феміністка; цікавиться правами жінок і ЛГБТКІА+ спільноти.

 

Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту “Writing For Diversity” за підтримки “Програми Східного партнерства” Федерального міністерства закордонних справ Німеччини