Лесбофобія та видимість лесбійок* у Молдові: «Стирання є результатом патріархату»

Феміністка, лесбійка й активістка Анастасія Данілова є виконавчою директоркою GENDERDOC–M, першої громадської організації, яка захищає права ЛГБТК+ людей у Молдові. Вона також є членеинею правління ILGA–Europe та EL*C. В інтерв’ю Анастасія розповідає про стирання лесбійок* у Молдові та пояснює, чому в наших цис-гетеронормативних суспільствах не підіймаються теми лесбофобії та видимості лесбійок*.

[ Англомовну версію цієї статті можна знайти тут]

 

Дякую, що погодилася поговорити про лесбофобію та видимість лесбійок*. Лесбофобія – це серйозна проблема в Молдові? Яку форму вона приймає?

Анастасія: Молдова – це країна, де питання людської сексуальності – табу. Тому в суспільстві існує багато стереотипів щодо ЛГБТК+ людей, які породжують гомофобію, лесбофобію та трансфобію. З одного боку, геї стикаються з набагато більшою дискримінацією та ненавистю з боку суспільства. Якщо говорити про фізичну агресію, то вона частіше за все спрямована проти геїв. Але якщо поглянути на лесбійок із міждисциплінарної точки зору, то стає очевидним, що гомосексуальній жінці в молдавському патріархальному суспільстві жити не легше, ніж гомосексуальному чоловіку.

 

З якою дискримінацією стикаються лесбійки*?

Анастасія: Більша частина інституційної гомофобії спрямована на ЛГБТК+ спільноту в цілому. Для гомофобів немає різниці. Тому загалом ЛГБТК+ спільнота стикається з мовою ворожнечі з боку політиків та священиків, спробами ухвалення обмежувальних законів (наприклад, закони про так звану «заборону пропаганди») і відмовою від надання послуг. Все ще великою проблемою залишаються злочини на ґрунті ненависті. У нас був випадок, коли дівчину двічі побив сусід, другий раз за те, що після першого побиття вона викликала поліцію. У нас також були випадки, коли колишні чоловіки жінок-лесбійок чи бісексуальних жінок, батьки їхніх дітей, використовували їхню сексуальну орієнтацію в суді під час шлюборозлучного процесу, щоб подати позов про право опіки над спільною дитиною.

 

Чи вважаєш ти, що лесбофобія є системною проблемою?

Анастасія: Лесбофобія безпосередньо пов’язана з патріархатом, а тому є системною проблемою. Лесбійки* піддаються множинній дискримінації, оскільки вони не тільки жінки, але також гомосексуальні. Обидві ці ідентичності знаходяться дуже низько на ієрархічних сходах патріархату, що призводить до нехтування проблемами лесбійок, до позбавлення ресурсів і стирання.

 

Що таке видимість лесбійок* і чому це важливо?

Анастасія: Видимість лесбійок – це насамперед констатація існування лесбійок. Це можливість поговорити про тебе і твої проблеми, про те, ким ти є і як виглядає твоє життя. Це важливо, тому що поки ми не заявимо про себе публічно, ми не існуємо для суспільства. Буває, що ми навіть не існуємо у власній спільноті, коли буква L стирається з абревіатури або є в ній лише номінально. Видимість означає здобути свій голос. Для мене це починається з констатації: я існую.

 

Чи відбувається стирання лесбійок* у твоїй країні, і як це можна помітити?

Анастасія: У молдавському суспільстві ЛГБТК+ спільнота в цілому сприймається як гей-спільнота. Марш ЛГБТК+, який організовується щорічно, недружні ЗМІ вперто називають «гей-парадом», незважаючи на те, що в першій лінії йдуть лесбійки, які очолюють весь марш. Нашу організацію називають «організацією педиків», незважаючи на те, що у нас жіноче керівництво. Іноді це стає ще більш абсурдним – коли під інтерв’ю лесбійки* з’являються коментарі про анальний секс між чоловіками.

 

Чи може відсутність видимості бути небезпечною? Яким чином?

Анастасія: Це дуже цікаве питання. З одного боку, видимість – це ризик. Але з іншого боку, видимість також означає захист. Більшість злочинів на ґрунті ненависті вчиняються проти ЛГБТК+ людей, які приховують свою орієнтацію; проти тих, хто боїться звернутися до поліції – і агресори знають, що залишаться безкарними. Я лесбійка, яка має деякі привілеї: я працюю в ЛГБТК+ організації і не ризикую втратити роботу через камінг-аут. Багато інших лесбійок ризикують втратити роботу або залишитися без підтримки своїх сімей. Особливо ті, хто все ще фінансово залежать від батьків. Дуже часто камінг-аут призводить до розриву стосунків з родиною або навіть до домашнього насильства.

 

Видимість означає вразливість. Як ми можемо боротися за видимість, не жертвуючи безпекою лесбійок*?

Анастасія: Водночас, коли ми ховаємося, це також робить нас вразливими. У нас був випадок, коли в університеті охоронець шантажував пару дівчат. Зрозумівши, що вони перебувають у стосунках, він погрожував розповісти про них декану чи ректору та вимагав сексуальні послуги в обмін на мовчання. Після їхнього повідомлення ми втрутилися в цю ситуацію. На жаль, ми не змогли притягнути його до суду, але змогли це зупинити. Звичайно, кожен випадок унікальний. Наше завдання – підтримати і розповісти про наслідки, надати юридичну та психологічну допомогу, але ні в якому разі не квапити події. Кожна повинна сама вирішувати, наскільки вона готова бути відкритою і робити камінг-аут. Ми можемо працювати разом, щоб зробити це суспільство безпечнішим. Це повільний процес, але ми можемо, наприклад, принаймні забезпечити безпеку в сім’ї – у нас є група підтримки для батьків ЛГБТК+ людей.

 

Чи створюють більшу видимість простори та події лише для лесбійок*?

Анастасія: Я думаю, так. На жаль, у нас таких місць у Молдові немає. Але для мене це місця сили. Лесбійки* потребують окремого простору, щоб обговорити, з чим вони стикаються, з тими, хто знає про це зі свого власного досвіду. Видимість починається з віри у себе, яка бере початок у таких місцях.

 

Чи є стирання результатом свідомого чи несвідомого механізму дискримінації?

Анастасія: Стирання – це результат патріархату. Люди, які не мають значення, які не мають влади чи ресурсів, невидимі. Тому з’явитися і заявити про себе означає повернути собі владу.

 

Лесбофобія є формою інтерсекційної дискримінації, оскільки лесбійки* страждають щонайменше від сексизму і гомофобії. До цього можуть додаватися расизм, ейблізм, фетфобія та інша дискримінація. Ти можеш сказати, що системний сексизм і лесбофобія присутні в самій ЛГБТК+ спільноті? Якщо так, то в яких формах?

Анастасія: ЛГБТК+ люди не живуть у вакуумі. Вони народжуються і ростуть у суспільстві, повному сексизму та гетеронормативності. Тому в самій спільноті, особливо серед цисгендерних чоловіків, є багато сексизму. Одним із прикладів лесбофобії в ЛГБТК+ спільноті є стійкий стереотип про те, що насправді лесбофобії немає, лесбійки почуваються добре, а страждають лише геї.

 

Чи отримують лесбійки* та жінки в ЛГБТК+ спільноті менше привілеїв, так само як і в суспільстві? І якщо так, чи є конкретні докази цього – наприклад, у розподілу бюджету?

Анастасія: Так, безумовно. І це залежить навіть не від фінансового менеджменту деяких ЛГБТК+ організацій, а взагалі від того, на що є гроші в наших структурах. Наприклад, половина бюджету моєї організації – це кошти, спрямовані на зменшення поширення ВІЛ та інших ІПСШ. Звичайно, це дуже важливі проблеми, які потребують величезних фінансових вкладень. Але всі ці програми орієнтовані на геїв і ЧСЧ (чоловіків, які мають секс з чоловіками). Тепер до них почали включати трансгендерних людей, що вже дуже добре. Організації, які мають можливість виділяти окремі кошти для лесбійок*, самі по собі невеликі, і їхній бюджет незрівнянно менший, ніж бюджети великих організацій, які виділяють гроші на ЧСЧ.

 

Як ми можемо підвищити обізнаність про лесбофобію та вирішити цю проблему в суспільстві та в самій ЛГБТК+ спільноті?

Анастасія: Нам потрібно більше відкритих лесбійок*, відомих відкритих лесбійок*, інформаційних кампаній, у яких вони брали б участь. Це замкнене коло, тому що для того, щоб зменшити лесбофобію, ми повинні бути видимими і нас має бути багато. З іншого боку, саме через лесбофобію багато лесбійок не готові бути відкритими. Ми намагаємося йти паралельно двома шляхами: допомагати людям приймати себе і поважати себе, а також робити суспільство більш толерантним (я не люблю це слово, але це перший крок до відкритого суспільства), щоб камінг-аути стали більш безпечними та менш травматичними.

 

Чи є лесбійські* марші і простори, призначені лише для лесбійок*, гарною відповіддю на лесбофобію, і чому?

Анастасія: У Молдові це поки що неможливо. Наразі ми не маємо критичної маси відкритих ЛГБТК+ людей та союзників. Тому ми не можемо проводити окремі марші. Ми об’єднуємо всі наші зусилля, щоб спільно протистояти силам, які значно більші за нас, як кількісно, так і за впливом. Але зрештою, звісно, я вважаю, що окремі лесбійські заходи, марші, місця зустрічей та бари – це простір для зміцнення та об’єднання лесбійок, а також привід замислитися і зрозуміти, що у нас є проблеми, про які ми повинні говорити разом, щоб бути почутими.

 

Ти б сказала, що лесбофобія зараз стає більш чи менш вираженою у твоїй країні, і чому?

Анастасія: Я думаю, що лесбофобії поступово стає менше, головним чином завдяки нашій видимості. Моя дівчина з коледжу веде власне шоу на телебаченні. Усі знають, що вона відкрита лесбійка*, але це вже не грає ролі для людей, які почали поважати її за важливі соціальні теми, які піднімаються у цих програмах.

Щиро дякую за твій час!

 

 

Елізабет Шевіле

Французька копірайтерка і перекладачка, наразі живе у Мюнхені, феміністка та лесбійка, ЛГБТК+ активістка, співзасновниця L*-AUX, безпечного місця для лесбійок* та квір-жінок у німецькому Аугсбурзі.

Інстаграм: @eliechevillet Сайт: elisabethchevillet.com

 

Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту “Writing For Diversity” за підтримки “Програми Східного партнерства” Федерального міністерства закордонних справ Німеччини